Вероніка вирішує померти. Пауло Коельйо

Чтение книги онлайн.

      – Ви не могли б розв’язати мені руки?

      Санітарка підвела погляд, відповіла сухим «ні» й знову втупилася в книжку.

      Я жива, подумала Вероніка. Треба починати все спочатку. Мені доведеться провести певний час тут, поки вони з’ясують, що я цілком нормальна. Потім мене звідси випишуть і я знову побачу вулиці Любляни, її круглий майдан, мости, людей, які йтимуть на роботу й повертатимуться додому.

      Оскільки люди завжди намагаються допомагати одні одним – лише для того, щоб почуватися краще, ніж насправді почуваються – вони знову візьмуть мене на роботу в бібліотеку. З часом я стану відвідувати ті самі бари й танцклуби, розмовлятиму з подругами про несправедливості й проблеми світу, ходитиму в кіно, прогулюватимуся на озері.

      Позаяк я обрала пігулки, я себе не скалічила: я залишуся молодою, гарною, розумною й без жодних труднощів знайду собі коханого – як і раніше знаходила. Я кохатимуся з ним у нього вдома або в лісі, матиму певну втіху, але відразу після оргазму до мене повертатиметься відчуття порожнечі. Ми вже не матимемо, про що розмовляти, – і він, і я знатимемо про це. Настане час попросити пробачення одне в одного – «уже пізно» або «завтра мені треба вставати рано» – і ми розійдемося якомога швидше, уникаючи дивитися одне одному в очі.

      Я повернуся до своєї кімнати, яку наймаю в монастирі. Спробую почитати книжку, увімкну телевізор, щоб подивитися ті самі програми, які дивлюся щодня, поставлю будильник на ту саму годину, о якій він розбудив мене вчора, машинально виконаю завдання, які мені доручили в бібліотеці. З’їм сандвіч у саду перед театром, сидячи на тій самій лаві, разом із людьми, що також мають звичай снідати на лавах, вони мають такий самий порожній погляд, але вдають, ніби заклопотані чимось надзвичайно важливим.

      Потім прийду на службу, вислухаю кілька розповідей про те, хто з ким ходить, хто страждає і з якої причини, як ота жінка плакала через свого чоловіка, – і залишуся з відчуттям, що я особа привілейована, що я гарна, маю роботу, обираю собі коханця на свій смак. Увечері зайду до бару – й усе почнеться спочатку.

      Моя мати – її, певно, неабияк стривожила моя спроба накласти на себе руки – оговтається від страху й знову допитуватиметься, що я збираюся робити зі своїм життям, чому я не така, як інші люди, бо зрештою речі не так уже й заплутані, як мені здається. «Подивись, наприклад, на мене, яка вже багато років одружена з твоїм батьком і цілком задоволена своїм життям, і тебе змогла виховати на найкращих взірцях».

      Одного дня мені набридне вислуховувати від неї одне й те саме й, щоб догодити їй, я одружуся з чоловіком, якого примушу себе покохати. Він і я зрештою знайдемо спільну манеру разом мріяти про завтрашній день, про будинок на природі, про дітей, про майбутнє наших дітей. Ми часто кохатимемося протягом першого року, рідше протягом наступного, а починаючи з третього люди мають звичай згадувати про секс один раз на два тижні, й перетворюють цю думку на дію лише один раз СКАЧАТЬ