Вероніка вирішує померти. Пауло Коельйо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мною, віддзеркалює мою душу. Проте, коли з’являється сонце, діти граються на вулицях і всі втішаються красою дня, мені буває найгірше. Здається несправедливим, що природа буяє своїми розкошами, а я почуваюся ні в сих ні в тих.

      Вероніка делікатно вивільнила руку. Їй не подобалися фізичні контакти.

      – Ти урвала свою фразу. Ти говорила про моє прохання.

      – Тут, у лікарні, є одна група. Це чоловіки й жінки, які могли б виписатися, повернутися додому… але вони не хочуть звідси виписуватися. Причин багато: Віллєте не такий уже поганий заклад, як про нього розповідають, хоч, звичайно, і не п’ятизірковий готель. Тут вони можуть говорити все, що думають, робити все, що їм заманеться, не чуючи жодного слова критики: зрештою, вони у психіатричному притулку. Але під час державних інспекцій ці чоловіки й жінки поводяться так, ніби справді хворі на небезпечний психоз, тим паче що деякі перебувають тут коштом держави. Лікарі про це знають, але, схоже, існує наказ хазяїв, щоб ситуація залишалася такою, як вона є, хоч насправді тут більше симулянтів, ніж хворих.

      – І вони можуть роздобути пігулки?

      – Треба встановити з ними контакт. Їхню групу називають Братством.

      Зедка показала на жінку із сивим волоссям, яка жваво розмовляла з іншими жінками, молодшими.

      – Її звуть Марі, вона належить до Братства. Познайомся з нею.

      Вероніка рушила до Марі, але Зедка її зупинила.

      – Не поспішай: вона розважається. Вона ніколи не відмовиться від того, що її тішить, задля розмови з незнайомою дівчиною. Якщо вона відреагує погано, ти більше ніколи не зможеш до неї наблизитися. Божевільні ніколи не змінюють свого першого враження.

      Вероніка засміялася, почувши, з якою інтонацією Зедка вимовила слово божевільні. Але їй стало тривожно, бо все тут здавалося їй надто нормальним, надто спокійним. Після стількох років одноманітного життя, коли з роботи вона йшла до бару, з бару в постіль до коханця, з постелі коханця до свого помешкання, зі свого помешкання в дім матері – тепер вона жила життям, про яке ніколи й не мріяла: притулок, божевільні, психлікарня. Місце, де ніхто не соромився називати себе божевільним; де ніхто не кидав те, чим утішався, аби лише сподобатися іншим.

      Вона стала допитуватися, чи Зедка говорила серйозно, чи це лише манера психічно хворих, щоб прикидатися, ніби вони живуть у кращому світі, ніж інші. Але яка різниця? Вона жила цікавим життям, відмінним і несподіваним: хіба могла вона уявити собі таке місце, де люди прикидаються божевільними, аби мати змогу робити все, що їм заманеться!

      Раптом Вероніка відчула, як їй кольнуло в серце. Розмова з лікарем негайно повернулася до її думок, і її опанував страх.

      – Я хочу гуляти сама, – сказала вона, звертаючись до Зедки.

      Зрештою, вона також божевільна, і їй не треба комусь подобатися.

      Жінка відійшла, а Вероніка дивилася на гори, які маячили за мурами Віллєти. У неї зажевріло бажання жити, але вона рішуче його відкинула.

      «Мені СКАЧАТЬ