Вероніка вирішує померти. Пауло Коельйо

Чтение книги онлайн.

      Вона була спантеличена, напружена, роздратована на саму себе. Ніколи Вероніка так по-дурному не потрапляла в пастку провокацій, адже вона з дитинства навчилася, що треба завжди триматися байдужою, поки не виникне нова ситуація. Проте ці божевільні домоглися, щоб її опанували сором, страх, гнів, бажання повбивати їх, поранити їх словами, яких вона ніколи не наважиться вимовити.

      Мабуть, пігулки (або лікування, спрямоване на те, щоб витягти її з коми) перетворили її на жінку слабку, неспроможну захистити себе. Вона зустрічалася з гіршими ситуаціями у своєму підлітковому віці, але вперше не змогла утриматися від сліз. Їй треба стати такою, якою вона була, вміти відповідати на виклики з іронією, вдавати, ніби образи її не зачіпають, бо вона переважає всіх. Хто з тієї групи знайде мужність побажати собі смерті? Хто з них наважиться навчати її, як треба жити, якщо найкращі роки свого життя вони провели за мурами Віллєте? Вона ніколи не попросила б їхньої допомоги хай там у чому, навіть якби їй довелося чекати смерті протягом п’ятьох або шістьох днів.

      «Один день уже минув. Отже, залишається чотири або п’ять».

      Вона трохи пройшлася, дозволяючи, щоб холод проник їй у тіло й заспокоїв кров, яка струменіла надто швидко, заспокоїв серце, що калатало несамовито.

      «Ну, гаразд, я перебуваю тут, маю лічені години життя й надаю ваги базіканню людей, яких я ніколи не бачила й через короткий час більше не побачу. І я страждаю, дратуюся, хочу нападати й захищатися. Навіщо мені гаяти на це час?»

      Проте реальність була в тому, що вона марнувала ту крихту часу, яка їй залишилася, щоб змагатися за власний простір у цьому чужому середовищі, де доводилося чинити опір, бо інакше інші примусять тебе підкорятися їхнім правилам.

      «Неймовірно. Я ніколи такою не була. Ніколи не змагалася за дурниці».

      Вона зупинилася посеред морозного саду. Чи не тому, що життя досі здавалося їй суцільними дурницями, їй тепер доводилося змиритися з тим, що накинуло їй таке безглузде життя? У підлітковій юності вона вважала, що їй рано робити вибір; тепер, у молодості, вона переконала себе в тому, що змінюватися їй пізно.

      І куди поділася її колишня енергія? У зусиллях домогтися, щоб її життя залишалося таким самим, як і було. Вона пожертвувала багатьма своїми бажаннями для того, щоб батьки любили її так, як любили дитиною, хоч вона й знала, що справжня любов змінюється з часом, зростає або знаходить нові способи виражати себе. Коли одного дня вона почула, як мати з плачем розповіла їй, що їхній шлюб із батьком закінчився, Вероніка подалася шукати батька, плакала й погрожувала й нарешті СКАЧАТЬ