Повія. Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пошпугована весняними дощами, полупилася, та вона її так кине? Нізащо! Уже давно вона стирчить спичкою в оці.

      Зараз після обіду нарядилася Христя у стару одежинку, замісила глини й почала шпарувати. Ще й не вечір – а вже й шпарування висхло; тільки побілити… О, це їй не завгорить! Поти сонце сяде, вона й побіле…

      Щиро прийнялася Христя до роботи. Тепле сонечко їй допомагає: тільки пройде щіткою – уже й сохне – біліє. Он зосталось тільки жовтою глиною підвести… Мерщій, Христе, мерщій! Уже вечоріє, – підганяє сама себе Христя.

      Коли се – щось заторохтіло коло двору… Тпррру! – привертає до воріт. «Оце так! – думає Христя. – Чого доброго, несподівано хазяїн вернувся. От і піду додому!»

      Розчиняється хвіртка. Христя – гульк: визирає Здір. У Христі аж серце затіпалося.

      – Дядько Карпо… Здрастуйте!

      – Здорова, Христе, – вітається Карпо, увіходячи у двір. – А я се під’їхав та боюсь іти, думка: може – собаки.

      – Та в нас їх немає, – щебече Христя. – Як же там наші? Чи всі здорові, вибрикують?

      – Та ще вибрикують, слава тобі Боже!.. Мати кланяється, Одарка…

      – А ви ж, дядьку, на базар?

      – На базар же. Та не так, бач, на базар, як мати плаче, дуже журиться за тобою… Щодня побивається: немає та й немає ніякої чутки про тебе… Одарка утіша, так ніщо не помагає – плаче! От я й думаю: поїду, лиш, на базар, провітрюся і об тобі звістку привезу матері.

      – Спасибі вам, – дякує Христя. – А я й сама збираюся у село.

      – Як? Чого?

      – У гості. Спасибі хазяйці, пускають.

      – Та от і гаразд: я тебе й підвезу.

      А тут і Загнибідиха, зачувши у дворі гомін, виткнулася з хати.

      – Хто то? – питає Христі.

      – Це наш сусіда, з села.

      – От і гаразд: то завтра з ним і поїдеш.

      – Оце ж ми й раємося, – каже Карпо.

      – То чому ж ти чоловіка не закличеш у хату? Добре гостей приймаєш! – жартою виговорює Загнибідиха Христі.

      – Спасибі вам, – кланяючись, дякує Карпо. – Я тут не сам, – за ворітьми шкапа.

      – Ну, то що! Хіба й у двір не можна завести? Переночуєш тут, а завтра й поїдете. Заїзди, заїзди! – каже Загнибідиха.

      Христя рада, а Карпо ще радніший. То йому на базарі стій і не спи цілу ніч; стережи шкапу та добра, що на возі; а то він у хазяйському дворі заночує.

      Поти Карпо розпрягав шкапу та возився коло воза, Христя скінчила роботу і кликнула його в кухню. Увійшла до їх і хазяйка. Така обхідчаста, така ввічлива; розпитує про село, про сходи, про Христину матір; хвалиться – не нахвалиться Христею.

      – Ти б засвітила та вечеряти гостеві дала, – сказала вона, коли почало смеркатися, і вийшла в кімнату.

      Поти Христя засвітила світло, поти витягла страву з печі, уже Загнибідиха і звернулася, та ще й з непорожніми руками: чарка горілки трусилася і грала проти світла у її руках. Вона піднесла її Карпові. Той, щиро подякувавши, випив і почав вечеряти.

СКАЧАТЬ