Жерміналь. Еміль Золя

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ яких совалися то вгору, то вниз дві кліті підйомної машини. Тільки тут було ясно; а вся височезна зала, що скидалася своєю будовою на середину церкви, поринула в морок, і якісь довгі, хисткі тіні ворушилися в ній і тремтіли. З глибини, з кімнати, де стояли шахтарські лампочки, падав у темряву сніп сліпучого світла, та в конторі приймача ледве блимав тьмяний каганець. З-під землі саме прибула перша партія вугілля. Стояв страшенний гамір. Вагонетки з вугіллям гуркотіли по чавунових плитах, ні на мить не замовкаючи; і серед усіх цих чорних, гуркотливих речей снувалися й метушилися зігнуті постаті робітників з їх довгими сутулуватими спинами.

      Етьєн зупинився на хвилину, засліплений яскравим світлом, приголомшений цим гуркотом. Холодний вітер наганяв страшенний протяг і проймав до кісток. В глибині вирізувався силует машини, що виблискувала своєю сталево-мідною поверхнею; Етьєна поривало підійти до неї. Вона стояла за двадцять п’ять метрів від гирла шахти в іншому, трохи вищому приміщенні й непохитно угніздилася на своєму цегляному фундаменті; машина працювала повним ходом з потужністю чотирьохсот кінських сил, але так плавно, що від повільного руху вгору і вниз її величезного, густо намащеного шатуна стіни не здригались. При моторі стояв машиніст і пильно прислухався до сигнальних ударів; він уп’явся очима в таблицю індикатора, де у вертикальному розрізі показано модель колодязя шахти; а вздовж нього рухалися то вгору, то вниз вірьовки з олов’яними кульками на кінцях, що мали являти собою кліті. Щоразу, як машина здригалась, пускаючи кліть, починали рухатися два барабани – двоє велетенських коліс, по п’ять метрів радіусом кожне; вони намотували й розмотували в протилежних напрямках безконечну сталеву линву і крутилися так шалено швидко, що здавалися смугою сірої куряви.

      – Стережись! – скрикнули разом три робітники, що тягли кудись здоровенну драбину.

      Етьєна мало не прибило. Очі його потроху звикали до темряви; він дивився тепер угору, де під самою стелею башти маячіли сталеві линви понад тридцять метрів завдовжки; вони лягали на шківи, припасовані до залізного бруса, схожого до бантини в дзвіниці, і зникали з клітями в глибині шахтового колодязя. Линви звивалися безгучно, плавно, невпинно, пролітали по десять метрів за секунду й могли витягати нагору двадцять тисяч кілограмів вантажу.

      – Та стережись-бо, чортів сину! – знову гукнули на Етьєна робітники, що перетягали драбину на другий бік, щоб оглянути лівий шків.

      Етьєн відійшов і повернувся тихою ходою до приймальної.

      Від потужних помахів велетенських крил над ним голова йому йшла обертом, протяг пронизував його наскрізь, у вухах до болю лящав гуркіт вагонеток, але Етьєн зупинився на хвилю поглянути, як спускають кліті в шахту. Край колодязя був сигнальний молоток з важелем та з вірьовкою, що спадала на саме дно шахти; коли внизу сіпали за її кінець, молоток падав на металеву дошку; один удар – сигнал спинити кліть, два – спускати, три – підіймати. Молоток гупав, мов ціп, і своїм дзвінким металічним дзвоном покривав усі звуки. Робітник, СКАЧАТЬ