Жерміналь. Еміль Золя

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще не зовсім зблякло на свої тридцять дев’ять літ, але злидні та семеро дітей, що їх вона привела, дуже виснажили її. Чоловік одягався, а вона тим часом помалу говорила, втопивши очі в стелю. Ані він, ані вона вже не зважали на малу, що душилася з крику.

      – У мене вже ані копійки, а нині тільки понеділок; ще шість день чекати до платні… Так далі не можна. Ви всі разом приносите дев’ять франків. Як же мені в світі викрутитися? Адже ж нас усіх десятеро!

      – Де ж то в біса дев’ять франків? – скрикнув Мае. – Ми з Захарі дістаємо по три – маєш шість… Катріна з батьком по два – чотири. Чотири та шість – десять… Та Жанлен – один, то вже цілих одинадцять.

      – Добрих мені одинадцять! А неділі, а прогульні дні! Більше як дев’ять ніколи не буває, чуєш – ніколи!

      Він нічого не відповів, – шукав ремінця на підлозі.

      – Не нарікай, я ще дужий. А скільки-то на сорок другому році на ремонтну роботу переходять! – мовив він нарешті, розгинаючись.

      – Так воно так, старенький, та тільки від цього в нас хліба не збільшиться… Що мені робити, га? В тебе нічого нема?

      – Є два су.

      – Ні, це тобі буде на кварту пива… Господи! І що його робити? Як ми ці шість день домучимось, і сама не знаю. Мегра ми вже шістдесят франків винні; він позавчора вигнав мене з крамниці. Можна, звісно, ще вдатися до нього… А якщо він упреться й відмовить…

      Вона лежала нерухомо, затуляючи від часу до часу очі від сумного полум’я свічки, і похмуро провадила мову. Вона казала, що в буфеті порожньо, а малі просять хліба, що від кави навіть і потерушки не лишилося, а з гнилої води в животі ріже; рахувала, скільки днів на місяць доводиться вгамовувати голод вареною капустою. Вона заговорила голосніше, бо Естелла репетувала на відчай душі, й не чутно було власного голосу. Мае, здавалося, тільки тепер почув цей крик; у нестямі вихопив він малу з колиски і кинув її матері на ліжко, люто бурмочучи:

      – На, бери, а то я її задушу!.. Клята дитина! Все має, ссе донесхочу, а лементує голосніше за всіх!

      Естелла вмить замовкла під ковдрою і заходилася з насолодою ссати материне молоко; тепло відразу заспокоїло дитину, і тепер було чути тільки, як пожадливо цмокають її губи.

      – А хіба пани з Піолени не казали тобі зайти до них сьогодні? – спитав батько, помовчавши.

      Мати недовірливо стиснула губи: видно було, що вона покладала на це мало надії.

      – Еге, я їх зустріла, вони носили одежу бідним дітям… Гаразд, я поведу до них уранці Анрі та Ленору. Коли б дали хоч сто су!

      Вона знову замовкла. Мае вже одягнувся; хвилину постояв мовчки, а потім пробубонів:

      – Нічого не вдієш, буде, що буде; ти вже якось викрутись… Навариш хоч юшки… Балачками не зарадиш, краще вже йти на роботу.

      – Авжеж, – відповіла мати. – Загаси вогонь, мені не треба світла, щоб думати.

      Захарі і Жанлен уже пішли вниз, і Мае, загасивши свічку, пішов за ними. Дерев’яні сходи вгиналися СКАЧАТЬ