Жерміналь. Еміль Золя

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ та Левак попереду. Вони все йшли та йшли, один за одним, мовчки, все далі й далі, поблискуючи тьмяними вогниками своїх лампочок. Етьєн спотикався на кожнім кроці й чіплявся черевиками за рейки. Незабаром він почав стурбовано прислухатися: здалеку, десь із глибини, стугоніло щось, мов із надр землі насовувалася на них буря. Може, це був землетрус, і важенний шар землі, що відділяє їх від поверхні, розчавить їх своєю масою? Нараз із темряви виринула пляма світла, і штрек здригнувся; шахтарі притиснулися щільно до стіни; повз них повагом пройшов дебелий білий кінь, тягнучи за собою цілу валку вагонеток. На передній з віжками в руках сидів Бебер; позаду, підпираючи останню вагонетку, біг босоніж Жанлен.

      Валка проїхала, і шахтарі рушили. Трохи далі на перехресті виринули дві нові галереї; тут їхній гурт знову поділився; вуглекопи розходилися потроху по всіх закутках шахти. Від цього місця почали зустрічатися дерев’яні підпірки; дубові крокви й стовпи підпирали стелю; стіни крихкої породи були обшиті дошками, а крізь щілини поблискувала слюда та червоніли бурі маси пісковика. Валки порожніх і навантажених вагонеток ненастанно виринали з темряви, з гуркотом проходили повз них, наганяли одна одну, зустрічалися й знову зникали в темряві; коні сунули повз них, мов примари. Трохи далі шлях роздвоювався; здавалося, тут задрімала чорна гадюка, – то спинилася валка; кінь сопів, він зовсім злився з темрявою, і тулуб його здавався брилою, що впала із стелі. Раз у раз відчинялися й повільно зачинялися вентиляційні двері. Дедалі галерея вужчала, нерівна стеля нависала щоразу нижче, і треба було нахилятися, щоб не покалічити голову.

      Етьєн боляче забився, – якби не шкіряна шапка, був би розколов собі черепа. Напружено стежив він за кожним рухом темного силуету Мае, що йшов перед ним, виступаючи на освітленому лампочками жовтуватому тлі; ніхто з шахтарів не забився, – мабуть, добре знали, де є яка вибоїна, який вузлуватий зруб чи прискалка. Етьєнові ноги вгрузали в мокрий глеюватий ґрунт; доводилося хлюпати в темряві навмання по калюжах. Найбільше дивували його раптові зміни температури. На дні в шахтовому колодязі було холоднувато, в головному штреку, кудою припливала в усі галереї шахти течія свіжого повітря, дмухав крижаний вітер, бився, мов той птах, між вузьких стін і часами переходив у справжній борвій; але в бічних галереях, куди свіже повітря прибувало дуже помалу, тільки крізь вентилятори, було зовсім тихо і що далі, то спека й важка, мов олово, задуха зростали.

      Мае мовчав. Тільки звернувши праворуч, у нову галерею, він, не обертаючись, сказав Етьєнові:

      – Гійомова жила.

      Тут вони мали працювати. Етьєн ступив зопалу вперед і боляче вдарився головою та ліктями об склепіння. Похила стеля спускалася так низько, що місцями на протязі двадцятьох або тридцятьох метрів йому доводилося йти, зігнувшись удвоє. Вода сягала до кісточок. Так вони пройшли двісті метрів, і раптом Левак, Захарі і Катріна зникли з-перед очей в Етьєна, мов вилетіли крізь вузеньку розколину в склепінні.

      – Тепер подряпаємось угору, – сказав СКАЧАТЬ