Армагед-дом. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дівчинка виросла й настав кінець світу. Дальфіни скинули шкіру й пере…(закреслено) на личинок, тобто глеф. Вони вийшли на сушу. Дівчинка (закреслено). Він упізнав її і не став їсти її. Але він поранив її. І тому вона не встигла до Воріт, у Сховище.

      Дальфіни – небезпечні створіння. У пе-рі-од циклу вони плавають далеко від берега й не виходять на сушу. Але коли настає кінець світу, дальфіни стають личинками-глефами й виходять на сушу. Діти, будьте обережні!

ОЦІНКА: три з плюсом.БРУДНО! І думай, Лідо, про що пишеш.* * *

      Удома й зустріли тихою істерикою. Тихою, бо до квартири вони з'явилися разом із Рисюком. У присутності однокласника Лідці не наважились влаштовувати сцену.

      Рисюк зайшов, щоб подзвонити, і навіть не встиг бовкнути в слухавку щось типу «Живий, здоровий, у Сотової», після чого телефон помер, замовк, ніби слухавку напхали ватою. «Теперь іще й зв'язок», – крізь зуби процідив Лідчин батько. Рисюк попрощався й рушив до дверей.

      – Ігоре, ти нікуди не підеш, – дуже спокійно сказала мама. – У кращому разі тебе забере патруль.

      – А в гіршому? – здивувався Рисюк.

      По всій квартирі розкидані були речі. Біля порога стояли п'ять заплічників – як на малюнку в підручнику ІДО.

      – Звільняй свою торбу, – сказав Тимур, Лідчин брат, притихлому Рисюкові. – Якщо оголосять евакуацію…

      – Бухту оточили, – сказала Лідка.

      – Мабуть, глефи вже лізуть, – весело пожартував Тимур.

      Яна заплакала. Батько гримнув на неї – не злостиво, радше розгублено.

      Телевізор був увімкнений, але блимав сірим більмом порожнього екрана. Якщо довго не відводити погляду, почне здаватися, що екраном повзають тисячі дрібних комашок. Лідка відвернулась.

      Рисюк мовчки витрусив на підлогу кілька підручників, папку з зошитами, щоденник, пенал, іще якісь дрібниці. У звільнену торбу вмістилися термос, поліетиленовий пакет із пайкою й аптечка. На Лідку цей обмін справив гнітюче враження – вона пішла в свою кімнату, сіла на диван і ввімкнула магнітофон, на щастя, батарейки були ще живі. І, заплющивши очі, можна було уявити, що нічого не сталось.

      – А я вчора був на вечері у двісті п'ятій, – сказав Рисюк.

      – Нащо? – мляво поцікавилася Лідка.

      – Так… Спершу цікаво було, дівчата їхні прийшли хто в чому, а хто й майже без нічого…

      – Дуж-же цікаво, – саркастично вставила Лідка.

      – Так. А потім вони нажерлись якоїсь гидоти, і бійка почалась. Я ледве встиг ушитися. А в тебе з Зарудним – усерйоз чи жартома?

      Лідка мовчала. Дивна річ, до дев'ятого червня лишилося сім з половиною місяців, а вона так злиться через цього зануду, кривляку Рисюка. Який навмисне її дражнить.

      Затріскотів телевізор у сусідній кімнаті. Запищав; на цей писк збіглися з різних кімнат Тимур і Яна, мама, тато і Лідка з Рисюком.

      – Любі співвітчизники…

      Чиєсь молоде на вигляд, тонке обличчя. Напівзнайоме – Лідка ніколи не цікавилася політикою й не дивилася новин, але здогадалася, СКАЧАТЬ