Армагед-дом. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ туфлі, потім пояс, потім колготки. Дехто з дівчат уже сидів, хихочучи, у спідній білизні, і вона виявилася досить вибагливою, не те що скромна Лідчина білизна. Дзиґа вертілася, завмирало серце, більш-менш одягненими лишалися тільки Лідка та її короткозорий сусіда, на їхню адресу летіли дотепи. Потім дзиґа тричі підряд указала на веснянкувате дівча з рудим хвостом на потилиці – та заскиглила, що так нечесно, і, скиглячи, роздяглася догола. У Лідки очі на лоба полізли – вона не думала, що до такого дійде…

      Ну, покликати б сюди завучку з математичкою! І подивитися на їхні обличчя…

      Усе одно мрига, сказав хтось усередині Лідчиної п'яної голови. Яка різниця?

      Я погана, зрозуміла вона зі здивуванням. Я погана дівчинка! Я ж-жахлива дівчинка, і як це здорово – бути поганою…

      Але тут гра скінчилася. Музика зазвучала голосніше.

      Хтось підбирав із підлоги свої речі, хтось не став. Довгонога дівчина у спідничці-поясі танцювала на столі; Гена, короткозоро мружачись, блукав в одній шкарпетці й шукав під ногами другу. На голому плечі його виднілося татуювання, нанесене, схоже, кимось із однокласників, у всякому разі, добряче схоже на малюнок у зошиті – якийсь кособокий лютий крокодил.

      Пахло парфумами, потом, перегаром, залишками їжі. У темному кутку хтось вовтузився, хихочучи, і начеб напівголих тіл там було не два, а щонайменше три…

      На дивані іменинниця Свєтка цілувалася з хлопцем, чийого імені Лідка не запам'ятала.

      Вона ледве відшукала свої туфлі. Колготок так і не знайшла. Пояса теж. Завтра треба буде зателефонувати сусідам: «Вибачте, ви не знаходили у вітальні моїх колготок?»…

      Вона обережно причинила за собою вхідні двері. Спустилася на два прогони вниз. Відшукала ключ у кишені джинсової спідниці. Ключ вона прихопила саме на такий випадок – аби повернутися тихенько. Аби не принюхувалися підозріливо, не обдивлялися з голови до ніг…

      Двері нечутно відчинились. Лідка шмигнула в запахи власної квартири; у передпокої було темно, у вітальні теж, лише підморгував блакитним оком триклятий телевізор.

      Вона зняла туфлі. Босяка, підгинаючи пальці, пройшла вперед, збираючись прошмигнути до себе в спальню…

      – …експертами, зійшлися з точністю до секунди… Через двісті днів, дев'ятого червня наступного року, о шістнадцятій годині двадцять одна хвилина… І Господь не змилостивиться більше…

      Лідка заціпеніла.

      У кімнаті щось обурено промовила мама; Лідка, як загіпнотизована, зробила ще крок і втупилась поглядом в екран.

      З екрана дивилося жовтувате, зморшкувате, сумне обличчя. На передньому плані нервово здригався мікрофон; здавалося, наступної миті поролонова груша заткне промовцеві рота.

      – Розрахунки було зроблено за методом Бродовського – Фільке. Імовірність похибки мінімальна. У нас є ще двісті днів, щоб пожити. Аби взяти від життя все. Приготуйтеся, дев'ятого червня…

      Камера відскочила одночасно з СКАЧАТЬ