Армагед-дом. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      – Малювати на уроці негарно, – сказав Ігор Ліді. – Тебе Славко Зарудний шукав.

      – Нащо? – механічно спитала Ліда.

      Ігор закотив очі:

      – Любофф…

      – Дурень, – іноді Лідка відчувала до Рисюка справжню відразу.

      Він сидів за першою партою зовсім не тому, що був короткозорим. Він любив лізти вчителям у вічі – а Лідка, навпаки, не любила, але вибору в неї не було, бо її недарма прозвали «малою». Вона була наймолодшою й найменшою в класі, у групі, іноді їй здавалося, що вона найменша у світі. «Пізня дитина», «дитя на межі ризику», «остання дитина циклу»… Уже в перший день навчання її запхали за цю першу парту, під ноги довелося підставляти ослінчик, а під зад класти подушку. «Ліда маленька, не кривдіть її». «Ліда молодша за вас, дайте їй спокій»… Відтоді минуло дев'ять років, та мало що змінилось.

      – П'ять хвилин до дзвоника, панове ліцеїсти. Що ви хотіли спитати, Ігоре?

      Ігор підвівся:

      – Михаиле Феоктистовичу, а чи можна точно передбачити дату мриги?

      Якщо хто й вовтузився в передчутті перерви – одразу затих. Лідка зіщулилась, олівець її смикнувся й наскрізь проштрикнув аркуш зошита.

      Фео підвів на Рисюка мудрі вицвілі очі:

      – По-перше, не «мриги», Ігоре, а апокаліпсису… По-друге, таких прогнозів не існує. Це шаманство, істерика й містифікація, розраховані на ідіотів. Узяти, наприклад, цей останній скандал із телепередачею. Ви, як інтелігентні молоді люди, не дивитеся, звісно, пришелепуватих шоу… Там сталося самоспалення в прямому ефірі. До участі в передачі допустили юнака з виразними психічними відхиленнями… що й не дивно, бо подібні програми збирають навколо себе дебілів – так гній, перепрошую, приваблює мух… Можете повірити старому – перед кожним апокаліпсисом починається своєрідний психоз. Інтелігенції належить не піддатися. Точне передбачення дати, а тим паче переконання, що цей апокаліпсис буде, мовляв, остаточним й останнім, безпідставні, тому що…

      У вікно вдарив камінь. Скло гримнуло осипаючись; у клас увірвався град скалок, осінній вітер, чийсь сміх і тупотіння ніг.