Рожеві сиропи (збірник). Артем Чех

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Сьогодні мали видати зарплату, до того ж приємний осад від найденої вчора сотні досі залишався.

      У відділенні пошти він побажав усім доброго ранку й одразу попрямував до бухгалтерії.

      – Сергію Валентиновичу, – посміхнулася Олінька, повненька дівчина з білим кобилячим хвостом замість волосся, – за грошима?

      – Так і є, – сказав листоноша, – так і є.

      Олінька з хвилину копирсалася у шухляді, щось бубніла, здмухувала тонке неслухняне волосся, яке так і лізло у спітніле обличчя.

      – Ось, будь ласка, – Олінька нарешті витягла жовтий аркуш відомості та продовгуватий конверт без марки. – Розпишіться.

      Дядя Сергій Валентинович перерахував, скривився, заглянув у відомість, потім знову перерахував і на мить зблід.

      – Не розпишуся.

      – Ні?

      – Ні. Тут не вистачає чотирьох гривень.

      – Немає, – білявка поправила куценьку зачіску. – Візьміть от білетом. Лотерейним. Надія Миколаївна того місяця взяла і виграла сорок гривень.

      Смачно цмокнувши язиком, листоноша махнув рукою й погодився. била-нє-била!

      – Що тут треба заповнювати?

      – Закресліть шість цифр і давайте, я погашу.

      Листоноша замислився. Його очі забігали стелею, перейшли на бюст Оліньки й зупинилися на календарі. З останнього на дядю Сергія Валентиновича зосереджено дивилося щеня спанієля.

      – Коли там у мене день народження? – поцікавився листоноша сам у себе, схилившись над білетом. – так, двадцять другого одинадцятого п’ятдесят другого. Це три цифри. А у тебе, Олінька, коли?

      – Що коли? – відволіклася Олінька від розважальної щотижневої газетки.

      – Коли у тебе день народження?

      – Тридцятого квітня.

      – А рік?

      – Вісімдесят шостий.

      – Не підходить. Тут усього п’ятдесят чотири. А дід твій, Степан, якого року?

      – Тридцять сьомого, – злякано прошепотіла Олінька й закліпала безбарвними очима. – Здається…

      – Угу, дякую. На, гаси, – і Сергій Валентинович простягнув білет.

      Цілий день він просидів у відділенні. Жодного листа чи газети, навіть квитанції до сплати не було. Він сидів біля касирки Надії Миколаївни, жував її бутерброд з телячим язиком та помідорками й бідкався, що спека незабаром звалить його з ніг.

      – Та йдіть ви вже додому. Поспіть, може, шось на городі шарувать треба.

      Дядя Сергій Валентинович був принципіальним і чесним. В обідню перерву він змазав веломашину, почистив холоші своєї уніформи й сів біля вікна. Вулиця була порожньою, немов Бердичів у період фашистської окупації. Навіть собаки десь поховалися. було видно лише, як парує асфальт і здіймається пузирями смола.

      Листоноша мріяв про виграш. «от виграю», – думав він… й одразу губився. Зарплатні та найденої звечора сотні йому вистачить з головою, СКАЧАТЬ