Рожеві сиропи (збірник). Артем Чех

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – раз, стільки квітів – два. Навіщо йому стільки квітів? Це відхилення від норми. Не можна ж так. Явно у нього не все гаразд.

      Розділ 2

      – О'кей, – сказав Ваня. – Де дрилять?

      Афанасій посміхнувся – слово «дрилять» йому, очевидно, сподобалося.

      – Над цим вікном. І над тим. Тільки над тим візьми ототуточки трохи правіше.

      – Може, вам штори не потрібні, Афанасій? – запитав Ваня, струшуючи з підвіконня торішніх ос. – В антураж не впишуться. У вас так по-холостяцькому, а тут штори. Не приший кобилі хвіст.

      – Дриляй давай! Базікала! Зараз я тобі хвоста пришию.

      Ваня задриляв. Хата була старою. Товсті глиняні стіни кришилися, немов зуби у матроса. Штукатурка разом із глиною розліталася навсібіч. Ваня мружився, намагався вберегти зіниці від небезпечних уламків, діяв майже наосліп, проте дриль входив плавно і справно, немов ложка у сметану.

      – Одна дірка є, Афанасій! Можете мене поздоровити.

      – Поздоровляю, – мовив Афоня, потираючи пухкенькою долонею щетинисту щоку. – Тепер тут давай.

      Ваня увійшов у раж. Друга дірка була зроблена майстерніше. Штукатурка не розліталася, хіба на підлогу посипалося трохи бежевого борошна.

      – Тепер над цим вікном, – діловито мовив Афанасій.

      – Тут?

      – Лівіше.

      – Тут?

      – Ще трохи вгору. Ага. Дриляй.

      Ваня задриляв.

      – Ж-жу-у! – обережненько сказав дриль, пробуючи структуру стінки. – Ж-ж-ж-жу-у-у-у-у! – набрався він сміливості. – Дж… цинь! Дуж!

      – Шо трапилося, Ванют?

      Ваня витирав обличчя від сухого бруду. Щось не клеїлося.

      – Щось не клеїться.

      Він показав дриль Афанасію. Свердло було зламане.

      – Зламав?

      – У вас стіни якісь залізні.

      – Може, проводка?

      – Якби проводка, то йшли б ви вже до моєї баби з похоронкою. Не знаю.

      Афоня збігав за компотом. Сіли. Випили. Задумалися.

      – Треба свердло витягати. Інакше криво карниз сидітиме, – сказав Ваня, витираючи губи.

      – Умієш?

      – Плоскогубці треба.

      – Десь були, – задумливо рік Афоня.

      У двері постукали, й за секунду в кімнату заглянула вусата морда.

      – Доброго дня, – привіталася морда. – Я вам приніс листа.

      – Сергію Валентиновичу! – привітався Афанасій і взяв у вусаня якийсь продовгуватий папірець. – Руки у тебе стоять?

      – А? – здивувався дядя Сергій Валентинович. – Не знаю.

      – А що в тебе взагалі стоїть? – запитав Афанасій, не вкладаючи у запитання потойбічної суті.

      Ваня цій двозначності посміхнувся. Дядя Сергій Валентинович зашарівся.

      – У нас СКАЧАТЬ