Рожеві сиропи (збірник). Артем Чех

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ години. Ящик зі скарбом стояв на столі, на нього дивилися, але торкнутися боялися. Чи то від усвідомлення своєї безправності, чи то від того, що руки були немиті… Афанасій стояв, схилившись на фанерну шафку, що її змайстрували ще у п'ятдесятих у славному місті Богодухів. Дядя Сергій Валентинович сидів усе на тому ж стільці. Ваня дивився у вікно.

      – Моє, Сергій, розумієш, це – моє. Ти не отримаєш ні копієчки.

      – Тоді я піду до сільради. Ігнатович, думаю, зрадіє. У нас колись був випадок, знаєш, хороший був випадок. У нас секиру якось з шлемом старинними виловили в Росі, і той, хто виловив, хотів собі оставить, та люди чесні попались, куди треба доложили. А хто треба все по закону оформив і в музей віддав.

      – І ти, наївний, думаєш, що ота твоя секира в музеї лежить? Ти її там бачив?

      – Не бачив, та директор музею сказав, що вона в запаснику.

      – Дурак ти! В запаснику вона. Та її вивезли вже триста років як. В Штати її вивезли. Або в Германію.

      – Та хто її вивезе?

      – А от твій директор і вивіз. В запаснику. Скаже таке. Іди краще, Сєрьож, додому і не мороч мені голову.

      – Я піду, – голос листоноші помітно тремтів, – я піду, Афанасій, але знай, що і ти ні копійки не виручиш. Бо до біди то.

      Дядя Сергій Валентинович підвівся й подався до виходу. Він ще раз промовив «до біди» й відчинив двері.

      З сіней пахнуло гнилим ганчір'ям.

      – Ану стій! – закричав Афоня.

      – А? – розвернувся дядя Сергій Валентинович.

      – Стій. Ти нікуди не підеш.

      Й Афоня, немов пантера, кинувся на листоношу.

      Зчинилася метушня. Спочатку Ваня не міг розібрати, хто зверху, а хто знизу, де чия нога, а де чиє вухо. Але коли він вловив ритм боротьби, то йому вдалося відстежувати розвиток подій.

      – Ах ти ж хряк! – кричав листоноша, намагаючись вкусити Афоню за бліде пузо.

      Афанасій вправно вивернувся, й дяді Сергію Валентиновичу вдалося вкусити лише за коліно. Причому самого себе.

      Афанасій, намагаючись наслідувати великих борців греко-римської боротьби, схопив листоношу за руку й почав її викручувати. Рука не піддавалася.

      – Ти ж худий! – дивувався Афанасій.

      – Худий, та не слабенький, – кректав дядя Сергій Валентинович, але раптом розслабив кінцівки й вигукнув: – Здаюся!

      Афанасій відпустив, проте було видно, що ситуацію він контролював.

      – Весь костюм мені ізгавнякав, – ледь не плакав листоноша.

      Ваня заскучав. Він хотів уже піти, але залишити двох ідіотів напризволяще він не міг.

      – Ну що? – запитав Ваня.

      – Давай ділити, – зітхнув Афоня. – Все честь честю. Згоден. Тільки мені найбільший!

      В ящичку, загорнуті у темно-зелений вицвілий та зогнилий оксамит, лежали три камінці. Один пурпурний, великий, розміром з волоський горіх, другий – менший, бірюзового відтінку, і третій – найменший. Найменший камінець мав жовтуватий відтінок і був схожий швидше СКАЧАТЬ