Сині етюди. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кущами, коли думає лiс, коли мовчить лiс, тiльки трiщить у глибинах – дрiбний звiр ходить, буває в садках… А через дев’ять мiсяцiв вилуплюється дитина. Це гарно, природно, свiжо й людяно.

      Залiтають сюди й поганi баси – невдачники з мiста й дебютантки – балерини й третьоряднi скрипники. Тут усе задовольняє. Усiх задовольняє.

      Є i лiтнiй театр.

      У суботу висiла афiша:

      Грандiозний вєчєр. Участвують… еtс.

      …У недiлю тьотя Бася кричала:

      – Я не поведу дiтей на цю буржуазну гниль!

      Її не послухали й повели дiтей. У дiтей сьогоднi цвiли очi, як спiлi вишнi пiсля дощу. Кричало голубе небо, i були оплески гучнi i смiх дитячий.

      Дiти задоволенi, артисти «в ударi», небо кричить.

      Кiнчався вечiр, заспiвали «Iнтернацiонал», i скрипник заграв. Трiснула струна в скрипника, й «Iнтернацiонал» увiрвався.

      I розлiгся дитячий регiт на весь лiс. Раптом вискочила з лiсу тьотя Бася, блiда, схвильована.

      – Як ви смiєте! Як ви смiєте глузувати?

      Стояла бiля артистiв i махала кулаками. Її заспокоїли, вона – на сцену i плакала. Дiти дивились на неї, витрiщивши оченята, деякi теж плакали.

      Ще з тьотею Басею була iстерика, i її повели в колонiю: скрипник (що увiрвалась струна) i балерина.

      Зодiяковий блиск видно весною, як заходить сонце, зодiяковий блиск видно i восени, коли сонце сходить.

      Ранком жеврiв зодiяковий блиск, ранком умирали чебрецi, снились i пахли чебрецi.

      Ходили з вiлли в колонiю, з колонiї на вiллу. Вiлли, колонiї…

      Легенький золотий сум.

      …Чебрецi, чебрецi…

      Анфиса Павлiвна, Павлина Анфисiвна посварились.

      – До другої чистки не доживете, все одно викинуть! Анфиса Павлiвна обурилась:

      – Безпартєйна! Глядiть, щоб знову в тюрму не попросили.

      Приїздив ще знайомий: дитячi порцiї їв. Вiн був сумний – осiнь. У городi взимку холодно й голодно.

      …Колонiї, вiлли.

      Павлина Анфисiвна ще ходила в купальню, навiть роздягалась i дивилась на своє тiло. Але не купалась.

      …Ставок думав золоту пiсню:

      «Ой пряду, пряду»… – Леонтович.

      I минуло лiто.

      Глибокого часу-зажури колонiї перевозили в мiсто. Засмутнiли дiти, засмутнiли вiлли. А Анфису Павлiвну викинули з партiї, i вона виїхала кудись. Iз кущiв вилiзли бандити i, як вовки, скрадались до осель.

      Павлина Анфисiвна плакала – йшов тридцять п’ятий листопад.

      Коли їхали по шосе, iз корзинки випала "Женщина i соцiалiзм" – пом’ята, некрасива книжка.

      Тьотя Бася хвилювалась: думала, що це хтось нарочито. Позад усiх iшов Гiль i спiвав:

      – Ми смєло в бой пайдьом…

      Гудiв лiс, падало листя – iшов листопад, прийшов листопад…А на вiллах ще пахло кiзяками i парним молоком.

      …Стояли золотi ранки й зодiяковий блиск.

      Iз першої вiлли Сидiр кричав:

      – Микито! Та йди-бо, бiсова личинко! Бандите клятий!

      Микита не озивався.

      РЕДАКТОР КАРК

СКАЧАТЬ