Сині етюди. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ темна хмара й забризкали сiрi води. Повернулася – Комарiвки не видно. Було тоскно й було радiсно. Згадала газети, батьковi цигарки й подумала: це темне життя, а хотiлося свiтлого, молодого, як молодик. Станцiйнi вогнi наближалися. Зупинилася бiля верстового стовпа вiдпочити.

      …Недалеко прокричав паровик, показалося червоне око. З шумом пролетiв поїзд i зник в далинi.

      Оксана пiдходила до семафора.

      КОЛОНIЇ, ВIЛЛИ…

      Так от: єсть вiлли, бiля мiста в кучерявих лiсах засiли, i шосе до них гадючиться. Єсть вiлли, єсть i колонiї – дитячi. Вiлли: специ, їхнi жiнки вiдповiдальнi, взагалi – квалiфiкацiя, цвiт. Ну…

      – Ну, я цю гладку корову й близько не допустила б. Ганьба! Годуємо паразитiв.

      – Да, непорядки.

      А вдруге вже друга на першу:

      – Подумайте: їй одно мiсце на вiллi, а вона.цiлу сем’ю притягла, ще й «друга дома» притягла… Безобразiє…

      …Отара бiлорогих баранцiв посунула до сонця: то хмари, то небо за голубе поле… Ну…

      I третя на другу:

      – Сволоч! В городi одержує тринадцять пайок, ще й тут у три горла.

      Їдять шоколад, п’ють каву, молоко – поправляються. Так живуть.

      Синiє вечiр – пiд’їжджають автомобiлi. Тодi гостi їдять i всi їдять.

      …Слобожанськi лiси й тракти i досi були тривожнi. Ходять бандити по лiсах. На вiллах тихо тому. Купражили гультяї колись, лiтали по шосе мотори, кавалькади, й гомонiв лiс вiд музики, гамiр буржуйський, купецький ходив по корчах… Тепер тихо, тепер їдять…

      …Колонiї пiшли далеко в лiси. От колонiя, скажемо. Цвiтуть дiти, ростуть з молодняком дубовим, бронзовi шиї, очi блищать, як спiлi вишнi пiсля дощу. В колонiї виховательки – тьотя Бася, соцвосниця… да…

      Господарською частиною завiдує Гiль. Гiль ходить i спiває: «Ми смєло в бой пайдьом за власть совєтов»… Цiлий день спiває. Соловей. Очi йому теж цвiтуть, як спiлi вишнi пiсля дощу. Звiдки вiн – бородатий, мамулуватий? Хто його знає – революцiя родила. I вiн у свою матiр конче закоханий – у революцiю. Не знає нiчого, крiм цiєї пiснi, – i не треба.

      – Та покиньте ви спiвати, – кричить Анфиса Павлiвна, гладка, охайна – нiмецької породи.

      Гiль зникає.

      Є ще стара дiва – Павлина Анфисiвна, – так кажуть, так звуть, – це не так.

      Ну, i так далi…

      Тьотя Бася – фанатичка. Зустрiчає незнайому жiнку:

      – Що ви читали з жiночої справи? Що? Бебеля «Женщина i соцiалiзм» не читали? Та невже?

      Витягає «Женщину i соцiалiзм». Читає, слухачi тiкають. Вона молиться на Коллонтай i Лiлiну. А Анфиса Павлiвна розказує анекдоти:

      – Я вам по секрету. Цiлий скандал був… Коллонтай кричить:

      «Стерво! Тебе в публiчний дом». А Лiлiна як схопиться: «Ах ти розпусто! Тобi жалко, що я з Зiнов’євим живу?» Ха! А вона ж молода, а та стара.

      Павлина Анфисiвна, як заходить сонце, iде до ставка, до купальнi, роздягається, оглядає тiло й зiтхає. Спiває з натхненням: «Мiсяченьку блiдолиций, СКАЧАТЬ