Сині етюди. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Iшов сiрий i таємний i вiдходив за вiтрами в Закаспiї.

      Iнодi з моря пролiтала самотня хмара i, сполохано озираючись, бiгла й зникала за обрiєм.

      III

      Марiя пiшла в свою роту.

      Три зводи були в караулi, тому й у помешканнi майже нiкого.

      Пiдiйшла до лампи:

      – Що пишете?

      Червоноармiєць старанно виводив лiтеру й сказав незадоволено:

      – Клята буква. Нiяк не пишеться. «Чи». Буква – «чи». Виходить буква «ги», бо схожа… Хочу оце письмо додому.

      Марiя сiла допомагати.

      Взяла в руку корявi пальцi червоноармiйця й виводила букву «чи».

      Писали довго вдвох.

      …А в своїй кiмнатi згадувала червоне обличчя бородатого солдата республiки i його лiтеру «чи».

      Лiтера «чи» довго стояла за вiкном знаком запитання, i це мучило.

      Потiм Марiя пiшла до Вадима.

      Було пiзно, але вiн працював.

      Голубом положила руку йому на плече:

      – Слухай, Вадиме!

      Вiн пiдвiвся i сiв з нею на лiжко.

      Знову був сухий кашель, як степовий пожар. Вона приложила ухо до його грудей.

      – Слухай, Вадиме.

      – Так… слухаю…

      Марiя схилила голову на Вадимову скроню i вбирала чаймою нiздер запах мужського тiла. Потiм ледве чутно сказала:

      – Вадиме! Кохаю тебе так, як гiрськi аули.

      Вадим уважно подивився на Марiю:

      – I… я тебе теж кохаю!

      Вона:

      – Але…

      Потiм сiла з ногами на лiжко, знiтилась у крапку й дивилась запаленими очима у вiкно. Хтось невiдомий стояв бiля ясена й тихо, ледве помiтно перебирав похиле листя.

      Вадим сказав напiвсерйозно:

      – Я тебе розумiю: ворогам не до кохання.

      Марiя:

      – Так, ти мiй ворог.

      I тихо розсипала хорий смiх.

      IV

      На свiтанку шостого листопада вдарив мороз.

      Затривожились дерева, пiшла листяна фуга.

      Дерева порожнiли – голо. А листя спiшили, падали.

      Падали. Падали.

      Стоси.

      Земля думала глибоку думу. Мовчали вiтри.

      По станицi пройшла мiдна тиша.

      Тiльки зрiдка рипiв далекий журавель – витягали воду.

      Гофман з червоноармiйцями вже заквiтчав зал. Завтра мiтинг-концерт. Незграбний Гофман:

      – Паф! Паф!

      А червоноармiйцi хвилювались:

      – Товаришу Гофмане! Чого командири не допомагають? Що це, старий режим?

      Гофман летючий мiтинг:

      – Паф! Паф!

      Заспокоїлись.

      Увесь двiр штабу у лiхтарях. Завтра буде iлюмiнацiя. На пiвнiч урочисто пiдуть мiднi спогади. Завтра розгорнемо голубину книгу вiчної поезiї – свiтової, синьої.

      Це – революцiя.

      Хiба комунари забудуть цей день? Хiба це не велична поезiя? Поринаємо СКАЧАТЬ