Сватання на Гончарівці. Григорій Квітка-Основ'яненко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ так я тобі скажу: скоріш в мене на долоні волосся виросте, чим я віддам тебе за Олексія. Та вже тут нічого патякати: я вже старому Кандзюбі сказала, щоб сьогодня і старостів присилали.

      Уляна. Ох, мені лихо! сьогодня…

      Одарка. Сьогодня, сьогодня. Чого тут відкладати? Постій же, доню, тут; Стецько прийде, та й поговорите собі любенько; а ти не безумствуй, будь до нього приязна…

      Уляна. Об чім з таким дурнем і говорити? Я не вмію…

      Одарка. Потурай! Дівка з парубком аби б зійшлись, а то найдуть, об чім говорити, а часом і мовчки ще й лучче подружать; я се добре знаю. Посидь же за воротами, а я піду лагодити обідати. (Уходит).

      Уляна (одна). Так такая-то моя доленька нещасливая? Так такому-то дурневі достанеться орудовати надо мишо? Так такий-то йолоп наругається над моєю русою косою? Що мені у його багатстві? Казала ж наша паламарка: через золото, каже, сльози ллються. Наварю і борщу, і усякої страви, та як воно буде розведено моїми слізоньками, чи піде ж у душу? Буде і одежа хороша, і постіль біла, та коли стіна німа, з ким буду розмовляти, у кого порадоньку узяти? З Олексієм пішла б на край світу, старцьовому сухареві буду рада, з калюжі водиці нап’юся, аби б він, мій милий, мій голубонько сизий, мін Олексієчко, мені подав! Коли ж горе і біда постигне, то аби б він був біля мого серденька, він не дасть мені сплакнути; а як приголубить мене, то і усю бідоньку забуду. (Развертывает купленный платок и, рассматривая его, поёт).

      Хусточко ж моя шовковая!

      Чи на те ж я заробляла,

      Щоб нелюбу, та й немилому,

      Та її я почіпляла?

      Хусточко моя шовковая!

      Обітри мої слізоньки!

      Нехай же, нехай же від них

      Полиняють квітоньки!

      Хусточко моя шовковая!

      Прийшлось тебе заховати.

      З пліточкою та і дротяною

      Тепер треба привикати!

      Хусточко моя шовковая!

      Не доставайся ворогу.

      Покрий мої яснії очі,

      Як я ляжу у гробу!

      ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ

      Уляна и Стецько выходит скоро; разинув рот и размахивая руками, идет и, увидев Уляну, останавливается, сам с собою смеется, охорашивается; подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом говорит.

      Стецько. Та й патлата! (Смеется громко и, подошед к Уляне, вдруг перестает и, долго подумав, говорит). А що в вас варили?

      Уляна (стоя на месте, не обращает на него внимания и печально отвечает). Нічого!

      Стецько (долго вспоминая). Ну!… ну!… а тепер… що?

      Уляна. Що?

      Стецько. Що?

      Уляна. Що?

      Стецько. Що?

      Уляна. Що? Нічого.

      Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її розпитовати! Я усе позабував.

      Уляна. Так піди до батька та і розпитай, коли позабував еси!

      Стецько. Так він-бо добре казав, не іди, каже-говорить, від неї, поки обо всім не домовишся.

      Уляна. Ні об чім СКАЧАТЬ