Сватання на Гончарівці. Григорій Квітка-Основ'яненко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ прийдуть.

      Уляна (жеманно). Які там старости? Від кого б то?

      Одарка. Чи знаєш із-за Харкова Павла Кандзюбу, що чумакує? Вій колись до пас заходив з монастиря па спаса.

      Уляна. От за того старого? Лисого?

      Одарка. Тю-тю, дурна! За Отецька, його сипа, коли знаєш.

      Уляна. За того божевільного? Се ще краще! Та він, мамо, зовсім дурний!

      Одарка. Дурний! Так багатий.

      Уляна. Цур йому з його багатством, коли в нього глузду нема.

      Одарка. Глузду нема, так багатий.

      Уляна. Як і по нашій вулиці йде, то малі діти з нього сміються.

      Одарка. Нехай сміються, а він собі багатий.

      Уляна. А як прийшов раз до нас на оснів’янську мойку, так там такий з нього регіт був, що вже хазяїн насилу прогнав, щоб ми через нього не гуляли. Се вже побила лиха година та нещаслива, коли за такого іти; неначе усі люди повимирали.

      Одарка. Так кажу тобі, що багатий! Скільки пар волів чи усякої худоби! У нього будеш у золоті ходити; а помре старий, так усьому добру будеш господиня. Нема на світі луччого щастя, як з дурнем жити! Він тебе не б’є, не вередує; а коли там здуру хоч і налає, так тільки крикни на нього, то він і замовче. Куди схочеш, підеш; як задумаєш, так і худобою орудуєш. Та що то й казати! Усе не те, що з розумним; нема тобі воленьки, ні погуляти, ні в хороші походити. А сварка, а лапка, а бійка!… Ось і мій п'яниця: що з нього, що він не дурний? Коли б пак одурів, то я б зрадовалась.

      Уляна. Та вже, мамо, що хочете кажіте, а я за того дурня, за того бецмана не піду та й піду.

      Одарка. Нічого вередовати. За такого багатого не підеш, так кого ще тобі треба? Чи якого повитчика будеш ждати? Та доки нам тебе і содержати? Бач, батько п’яниця непросипенний; я своїми бубликами тільки вас і содержу, та вже і в мене сила не та; звалюсь, хто вас буде годовати?

      Уляна. Чим я тобі, мамо, у тягість? Літом на мойці – слава тобі господи! – скільки заробляю? А зимою пряду; та й зібрала чимало: повнісінька скриня на колесах. Коли ж я стільки у дівоцтві зібрала, то можу себе і содержувати, і зодягати і без мужика-дурня.

      Одарка. Те-таки, що зібрала, то гаразд, а ідо за багатим мужиком більш збереш, так то ще лучче. Послухай мене, Улясю! Послухай мене, доню! Не дрочись! Іди за Стецька, даром що дурний. Бач, ніхто не трапляється. За кого ж тебе і віддати? Де ті люди?

      Уляна (застенчиво). Мамо!… Я б вам… щось сказала…

      Одарка. Ану, кажи.

      Уляна. Адже ви знаєте Олексія?

      Одарка. Якого се?

      Уляна (смелее). Коваля. Ось чи впам’ятку вам, що доварив вам кочергу, а оце недавно чаплію зробив?

      Одарка (вспоминая). Еге-ге-ге! Коваль! Знаю. А що? Чи не дума він?

      Уляна (стыдливо). Атож!

      Одарка. Нехай собі і у голові не поклада. Чи можна, щоб я за нього віддала? Хіба він тобі казав?

      Уляна. Еге!

      Одарка. СКАЧАТЬ