Сватання на Гончарівці. Григорій Квітка-Основ'яненко

Чтение книги онлайн.

      Одарка.

      Одарка. Сиди, сиди собі там, мандрований цуцику! Та й гляди: ось тільки хоч ногою вийдеш, то не побоюся гріха, битиму, кажу тобі, що битиму. Коли б мені знати, як то у панів бува? Адже розказовала клюшниця оттого пана, що у великих хоромах з зеленим верхом живе, так, каже, пані так над паном вередує, що і крий боже! І чого б то не забажала – чи мочених кисличок, чи німецьких медяничків, чи якої хустки або одежі, то усе і є; хоч опівночі забажа чого, то усе їй і поставля, і без її волі з хати не іде. Через що-небудь же вона так їм овладала? Вже ж не приходиться жінці мужика бити; хіба у панів така мода? А дуже б добре було, якби ми по-панськи вередовали над мужиками!

      ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ

      Те же и Кандзюба.

      Кандзюба. Дай боже день добрий! З неділею будьте здорові.

      Одарка. Спасибі, будьте і ви здорові. Як ся маєте?

      Кандзюба. Та до якого часу ще б то і не теє.

      Одарка. А ваші за-харківці, чи усі живі?

      Кандзюба. Та вже нашим захарківцям така прийшла біда, що й сказати не можна.

      Одарка. А що там за біда?

      Кандзюба. Там таких салдатів найшло, що й сказати не можна! Таки що вулиця, то й салдат на кватері. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро їх, кажуть, прийшло. Така біда! А старий ваш дома?

      Одарка. Та через силу дома. Оце тільки спинила мандровати.

      Кандзюба. А куди ж то?

      Одарка. Та ви знаєте його натуру? Йому ні празника, ні неділеньки; усе б йому швандять по шинкам.

      Кандзюба. Ось, знаєте, що я вам посовітую: така була в мене перша жінка, п’яниця непросипенна. От же я її і повіз до знахура; він і дав їй якоїсь води та й побожився, що вже, каже, не буде більше пити. Що ж? мабуть би, і перестала, та не до горілки їй було; пробі кричала, що у животі пече, та до вечора і вмерла. Ось повезіте лишень і ви по знахурам, то й вам таке щастя буде.

      Одарка. Та я ж возила і де то вже не була! Була і у Тишках, була і у Деркачах, об правій середі аж у Водолагу їздила; так що ж? Усі ув один голос кажуть: «Починено та й починено». Та, спасибі, вже ув Островерхівці ворожка, так та заочі відгадала; каже, що любощів давано, та, не вміючи, переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява молодиця, а в неї хата з немазаним верхом. От як у воко уліпила! СКАЧАТЬ