Лють. Карін Слотер

Чтение книги онлайн.

      – І якого хріна я маю з вами базікати? – Джі тримав битку в повітрі, м’язів не розслабляв.

      Трент глянув на Майкла.

      – Ідеї є?

      Майкл здвигнув плечима, тимчасом наперед розмірковуючи, як описуватиме все це в рапорті, коли доправить Трента до лікарні. У голові спливла фраза «Вороже ставлення до представника правоохоронних органів з боку підозрюваного».

      Трент повернувся до сутенера і розвів руками, наче розкривав обійми.

      – Чесно кажучи, я шокований тим, що моєї зовнішньої привабливості й шарму для вас недостатньо.

      Майкл мимоволі розтулив рота від подиву. Але швидко й стулив та знову поклав руку на зброю, щоб бути напоготові, якщо раптом сутенеру стрелить у голову, що його не поважають.

      Минуло дві-три секунди, потім ще дві-три. Нарешті Малий Джі кивнув.

      – Нехай.

      Він посміхнувся, показавши золоті коронки на передніх зубах з вирізьбленими на них посередині білими хрестами – усе достоту так, як розповідала Енджі.

      – У вас десять хвилин, поки не вийде Монтель.

      Трент простягнув руку, наче вони укладали угоду.

      – Дякую.

      Сутенер потиснув простягнуту долоню, оцінив Трента поглядом і спитав:

      – А ти точно лягавий?

      Трент вийняв з кишені посвідчення.

      Малий Джі зиркнув на нього, потім знову швидким, проте уважним поглядом оглянув Трента.

      – Ти збіса химерний сучий син.

      Пропускаючи це спостереження повз вуха, Трент поклав посвідчення назад до кишені.

      – Хочете поговорити тут, надворі?

      Малий Джі опустив битку і сперся на неї, наче то був ціпок.

      – То мої двоюрідні брати. – Він показав на машину, очевидно, маючи на увазі хлопців, яких прогнав. – Тиняються без діла. А мали б у школі сидіти, сраки малі.

      – Добре, що ви ними опікуєтеся, – зауважив Трент. Він знову вклав руки до кишень і недбало прихилився до заднього крила машини, наче вів невимушену дружню бесіду. – Коли ви востаннє бачили Алішу?

      З відповіддю Малий Джі не квапився.

      – Учора ввечері близько шостої, – нарешті відповів він. – Вона йшла на роботу. Перед виходом хотіла дещо отримати. – Він скинув підборіддя й чекав, коли Трент запитає, чим те «дещо» було.

      Але Трент, ясна річ, знав. Як і Майкл, він бачив сліди на руках у повії.

      – І ви їй те «дещо» дали?

      Малий Джі знизав плечима, і Майкл прийняв це за ствердну відповідь.

      – Інший «товар» у неї з собою був?

      Сутенер обвів їх поглядом, наче актор перед глядацькою аудиторією. Плюнув на землю, виклично випнув груди колесом, але на запитання все-таки відповів.

      – Та ні. У неї бабла не було. А в борг тій шльондрі ніхто б і десяти центів не дав.

      – За сірникову коробку драпу я пробігся б вулицею і відсмоктав кому завгодно, – сказав Трент. – Про гроші не йдеться.

      На СКАЧАТЬ