Мовчання Метатрона. Андрій Ковальчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Костя відірвався від білявки, та ледь доплентався до дверей. Чомусь йому закортіло постукатись – він постукався, повернув голову, ще раз поглянув на дівчину, яка в свою чергу з нудьгуючою цікавістю спостерігала за ним з-за плеча (вигляд на неї ззаду був не менш інтригуючим), підморгнув їй, та, прочинивши двері зайшов:

      – Олександре Олександровичу, можна до Вас?

      Кабінет директора входив у жорсткий контраст з приймальнею – напівтемний, в коричнево-зелених тонах. Праворуч біля вікна великий бежевий глобус. Меблі масивні, але їх небагато – велика книжкова шафа ліворуч, з великим фоліантами за склом, в кінці кімнати величезний стіл. Перед столом, обіпершись об нього, схрестивши руки на грудях, стояв і сам Олександр Олександрович. Весь такий посередній – середнього віку, середнього зросту, з середньою, напівусміхненою-напівсерйозною мімікою. Єдине, що виділялось у нього – то велика, масивна голова, з зачесаним назад рудим волоссям, серед якого подекуди виринали острівці залисин. Дивлячись прямо у його середньо-прикриті очі Костя відрекомендувався:

      – Костянтин Польовий, журналіст видання «Бізнес-рев’ю» – директор у відповідь кивнув головою, хвилю помовчав, потім, не поспішаючи, з паузами, немов би куштуючи кожне своє слово низьким голосом відповів:

      – Ну… як… Ви вже здогадались… директор «Замку К». – помовчав, ворушачи губами, прожовуючи перед подачею наступні слова – Пане Костянтине…, здається,…ми з Вами… не домовлялись… про… зустріч?

      Костя кивнув головою:

      – Так, Олександре Олександровичу, не домовлялись. Але ж…я сподіваюсь,…Ви зможете приділити мені…деякий час – Костя упіймав себе на тому, що почав мимоволі говорити так само як і директор, підбираючи слова.

      – Ч-чому… я… це повинен робити?

      – Ну…, по-перше….як я казав… Федору Петровичу,… а він Вам, я так думаю… передав, існує…право журналіста доступу…

      – Так… – раптово перебив його Олександр Олександрович – до доступу. Але…то не значить…, що я обов’язково повинен з Вами… спілкуватись… Навіщо мені… це робити?

      – Річ у тім – паузно вимовив Костя – що…наше видання пише цикл…про успішні компанії у нашій країні. Зараз,… у такі складні часи… позитивні історії про успіх дуже важливі. А це цілком позитивні репортажі,… інтерв’ю. Вважайте, що це безкоштовна реклама… для Вас. Чом би нам з Вами і не поспілкуватись… заважаючи на те, скільки я добирався до Ваших… Алик – у відповідь на це міміка Олександра Олександровича раптово перестала буди посередньою – він, примружившись хитрим кротом, посміхнувся:

      – Ну добре, пане Костянтине… не думаю, що Ваші аргументи на мене якимось чином подіяли – паузи в його словах майже зникли, він почав говорити швидко. – Але Ви приїхали сюди без попередньої домовленості, сподіваючись на фарт,… на випадок. Ну тоді, і моя відповідь на Ваше прохання нехай СКАЧАТЬ