Tattoo. Читання по очах. В’ячеслав Васильченко

Чтение книги онлайн.

      – З картинами не вийде. Можу тільки поконкурувати з Малевичем. Найвищим шедевром може стати чорний ромб. Або паралелограм. А от з мадригалами… Завтра.

      – А сьогодні?

      – Сьогодні ми з вами вечеряємо.

      – Але ж я ще не погодилась.

      – Невже?

      – Так.

      – А як же я надихнуся для мадригала?

      – А образу мого вам уже й мало?

      – Я ж не Данте… Я ж звичайна людина.

      – Гаразд. Пожалію вас. Я згодна. Хоч Данте мадригалів і не писав.

      – Не факт. Могли просто не дійти до нас.

      – Могли.

      – Коли й де?

      – Обирайте сам. Я ж міліціонер. А в них кнопка «обрати» заблокована. Вони тільки накази виконують.

      – Добре. Я передзвоню вам за кілька хвилин. Треба серйозно подумати. І про накази теж.

      – Домовились.

      Закінчивши, Лисиця накинувся на Марченка:

      – Куди тут у вас можна повести ну дуже гарну дівчину?

      – Гм, – задумався донкор, – залежить від того, чого ви хочете. Танці чи без. Наркотики – чи без.

      Лисиця теж увімкнув мозок.

      – Не знаю… – замукав, – повечеряти, поговорити, без диму. І наркоти-гопоти.

      – Тоді одразу «Квест».

      – «Цо то є»?

      – Кафе мого товариша. Досить пристойне.

      – Ти на паях?

      – Поки ні. Але подумаю.

      – Давай адресу.

      – Не треба. Я завезу.

      – Не відпрацюю.

      – Розберемося. Життя довге. Земля кругла. Проблеми вічні.

      – Ага. І вона все-таки обертається, Галілео? – закивав професор.

      – Місцями, – усміхнувся Марченко. – До готелю?

      – Так. Будемо прасувати шнурки.

      – І смокінг.

      – І смокінг, – підморгнув Лисиця, витягнув телефон і набрав. За мить промуркотів: – Алло, Олено?..

      Далі почався мед.

      Розділ 12. Прогулянка на Венеру

      Затишності кафе надавали однакові квітчасті скатерті, стіни з візерунчастими шпалерами схожих мотивів, м’яке неонове світло. Усе тут ніби створене для побачень. І для ділових – теж. Лисиця поставив собі плюс за цей вибір. Хоч він і з подачі Ігоря.

      Замовив собі й Олені морозиво. Для початку. Ефектній симпатичній офіціантці. Але не помічав ні ефектності, ні симпатичності. Постійно милувався Оленою. Наче причарований. Хоча… Чому «наче»? Усе чудово зрозуміло. Він реально причарований. Та і як же можна не бути таким, коли дівчина – просто богиня. Мрія поета, прозаїка й драматурга. І навіть есеїста.

      Кафе невимушено заповнювали мелодійні «імпортні» хіти, що пробуджували в Лисиці романтичні нотки. Кілька великих плазм беззвучно показували National Geographic. За рештою столиків бесідували кілька пар і одна галаслива компанія. Та цього Лисиця теж не бачив. Коли зайшов, поглядом, звісно, ковзнув по всьому. СКАЧАТЬ