Tattoo. Читання по очах. В’ячеслав Васильченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дивлячись на пістолет, сказав чорнявий.

      – Та й Господь із ними, – мовив мирно Богдан. – Потерплю. Я терплячий.

      – Ти – Олег Приймак? – прозрів Ігор.

      – І що? – прорвався в нахабність молодик.

      – Чому бабусю залишив надовго саму? – на повному серйозі запитав Лисиця.

      – Яку? – не розумів Олег.

      – Свою, – відрізав донкор. – Чи ти і з чужими таке виробляєш?

      – Нічого я не виробляю.

      – Ти вбив Костянтина Кречета? – просто в лоба поцікавився Марченко.

      – Ні-ні, ви що?!! – затрясло Олега. – Чого ви так вирішили?

      – Багато що вказує на тебе, – кинув своє Богдан.

      – На понт берете? – крізь хвилювання все ж випалив Приймак.

      – Зовсім ні, – спокійно мовив Ігор. – Ти наслідив.

      – Не може бути! – вибухнув наляканий Олег.

      – Думав, що добре підмів і все почистив? – шпигонув професор. – Думав, що розумніший за всіх?

      – Я тут узагалі ніяким боком! – почав кричати екс-зек.

      – Розкажеш це попу на сповіді, – теж підвищив тон Лисиця. – Чи колегам. У камері. Коли на другу «ходку» пошкандибаєш.

      – Та клянусь! – наче виплюнув крізь зуби Приймак.

      – Коли кривоприсягаєш, лихо до себе кличеш, – повчально видав професор.

      – Чесно, – поклав руку на серце колишній спецпризначенець. – Я його не вбивав. Ось вам хрест. – І справді махнув рукою біля голови й далі.

      – А хто? – натиснув Ігор.

      – Не знаю.

      – А чому ж заховався, кінці всі обрізав? – наче притиснув до стіни донкор.

      – Нічого я не обрізав, – обурився Олег. – Якби обрізав, в Інки б не сидів. Десь би замулився на хазі. Балдою б поворушив.

      – А може, навпаки? – твердо сказав «своє слово» Богдан. – Тут засів, щоб ніби гарантія? Відправив Кречета на той світ, а нам тут баланду женеш[48].

      – Нічого я не жену.

      – А, до речі, чому ж нікому не сказав, що тут? – поцікавився Ігор.

      – Забухав.

      – Алкоголік? – зробив відкриття Лисиця, чмихнувши.

      – Ні, – ображено відповів екс-зек.

      – А чому ж забухав? – не заспокоювався професор.

      – Депресуха в мене… – промимрив Приймак. – «Стратив» я…

      – Що це значить? – не зрозумів Марченко.

      – Іннок сказала, – почав пояснювати «допитуваний», – щоб я у Костяна, чоловіка її колишнього, Кречета ж, грошей «віджав». Бо він жлоб. Розійшовся з нею, а бабла не відстібає. Сам же «варить» нормально. На татухах. І в барі. Лопатою гребе, мудак.

      – І? – підігнав, ніби лозиною, Лисиця.

      – Ну, почухав я до нього…

      – Коли? – запитав Ігор.

      – Недавно… – відвернувся Олег.

СКАЧАТЬ