Сині етюди. Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ боляче й тоскно. Дивився на той стіл, де лежав бравнінг, і було сіро, як у 1905 чи в 1906 році. Було:

      – Центральна рада. Трудовий конгрес.

      Випусковий взяв підписану коректу і в'яло промовив:

      – До збачення.

      Потім хвилину розглядав біля дверей статуетку – бюст якогось римського полководця. І Карк дивився на статуетку. Він приніс її з редакції: старовиною віяло. В його редакції виходила колись велика газета сімнадцятого року. Розповсюджувалось її по всій Україні… Ну, і від статуетки віяло.

      Шкіц, зачиняючи двері, сказав:

      – Римський полководець… Дивно.

      А за дверима зідхнув.

      Приходила ще хазяйка і покликала до себе. Із хазяйчиної кімнати видно дорогу й зоологічний сад. Дорога ховається на краю міста, і на ній пасуться по-провінціяльному гуси. Хазяйка підфарбовує щоки, дарма що стара. Унизу її спідниці – шмаття, а все-таки вона лермонтівська пані, з гусарів. У неї квартирує декілька чоловіка. Вона завжди незадоволена з будинкового податку. Говорить:

      – З мене беруть податок, а я нічим не торгую. А тепер усі торгують. Або можна прожити не торгуючи?

      І ще каже:

      – У мене дочка хвора, а їй не дають пайки. А тепер усі хворі мають одержувати пайки, бо тепер комунізм.

      Це вона каже досить щиро. Редактор Карк п'є в неї чай. За чаєм вона оповідає йому, як ховала фарфорові чашки від реквізицій – вони лежали у відомого лікаря внутрішніх хворіб, а в нього реквізицій не було.

      Потім вона згадувала минуле. Із станції бігли степові гудки, і хазяйка ще говорила:

      – Колись їздила в Крим… Вілла була. Горняшки були – багато. Під'їдемо фаетоном, а потяг уже шипить. Сядемо – гу! – і поїхали. Так гарно в купе колисає. Їдем, їдем – і так без кінця. На віллу в Крим. Все за тобою біжить, як у кінематографі. А тебе колисає…

      Думав: все це порожньо, а гарно; спогади за єгипетські сфінкси – для чого? А теж гарно.

      Потім він підвівся – іти треба. Похитала головою:

      – Ах, редакторе! Працюєте ви багато. Матвій Самійлович…

      І замислилась. Матвій Самійлович її чоловік. Розстріляли за контрреволюцію. Це було три роки тому. Висів його портрет над її ліжком, а в рядок – Михайловський. Купила на базарі, казали, що Михайловський теж не з комуністами.

      Коли Карк проходив вітальнею, біля вікна сиділа Нюся. На качалці: не ходить, ревматизм. Качалка із старими візерунками. Придивишся – щось подібне до візантійських малюнків, а то взагалі по фарбопису якогось минуло століття. Століття – віки. А то нагадує чомусь якогось гетьмана.

      Нюся покликала. Коли підійшов, подивилась ясно.

      – Драстуйте! – і подала руку.

      Рука тепла й м'яка, як його маленька подушка з лебединого пуху, що подарувала мама. Мама вмерла, а подушка нагадувала маму.

      Налетіла на вікно сіра хмара, і стало волохато. Замріялось. Нюся казала:

      – Чому це в голові два дні одбиває: губ-трамот! губ-трамот! Чому це слово? СКАЧАТЬ