Сині етюди. Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Згадала газети, батькові цигарки й подумала: це темне життя, а хотілося світлого, молодого, як молодик. Станційні вогні наближалися. Зупинилася біля верстового стовпа відпочити.

      …Недалеко прокричав паровик, показалося червоне око. З шумом пролетів поїзд і зник в далині.

      Оксана підходила до семафора.

      КОЛОНІЇ, ВІЛЛИ…

      Так от: єсть вілли, біля міста в кучерявих лісах засіли, і шосе до них гадючиться. Єсть вілли, єсть і колонії – дитячі. Вілли: специ, їхні жінки відповідальні, взагалі – кваліфікація, цвіт. Ну…

      – Ну, я цю гладку корову й близько не допустила б. Ганьба! Годуємо паразитів.

      – Да, непорядки.

      А вдруге вже друга на першу:

      – Подумайте: їй одно місце на віллі, а вона цілу сем'ю притягла, ще й «друга дома» притягла… Безобразіє…

      …Отара білорогих баранців посунула до сонця: то хмари, то небо за голубе поле… Ну…

      І третя на другу:

      – Сволоч! В городі одержує тринадцять пайок, ще й тут у три горла.

      Їдять шоколад, п'ють каву, молоко – поправляються. Так живуть.

      Синіє вечір – під'їжджають автомобілі. Тоді гості їдять і всі їдять.

      …Слобожанські ліси й тракти і досі були тривожні. Ходять бандити по лісах. На віллах тихо тому. Купражили гультяї колись, літали по шосе мотори, кавалькади, й гомонів ліс від музики, гамір буржуйський, купецький ходив по корчах… Тепер тихо, тепер їдять…

      …Колонії пішли далеко в ліси. От колонія, скажемо. Цвітуть діти, ростуть з молодняком дубовим, бронзові шиї, очі блищать, як спілі вишні після дощу. В колонії виховательки – тьотя Бася, соцвосниця… да…

      Господарською частиною завідує Гіль. Гіль ходить і співає: «Ми смєло в бой пайдьом за власть совєтов»… Цілий день співає. Соловей. Очі йому теж цвітуть, як спілі вишні після дощу. Звідки він – бородатий, мамулуватий? Хто його знає – революція родила. І він у свою матір конче закоханий – у революцію. Не знає нічого, крім цієї пісні,– і не треба.

      – Та покиньте ви співати, – кричить Анфиса Павлівна, гладка, охайна – німецької породи.

      Гіль зникає.

      Є ще стара діва – Павлина Анфисівна, – так кажуть, так звуть, – це не так.

      Ну, і так далі…

      Тьотя Бася – фанатичка. Зустрічає незнайому жінку:

      – Що ви читали з жіночої справи? Що? Бебеля «Женщина і соціалізм» не читали? Та невже?

      Витягає «Женщину і соціалізм». Читає, слухачі тікають. Вона молиться на Коллонтай і Ліліну. А Анфиса Павлівна розказує анекдоти:

      – Я вам по секрету. Цілий скандал був… Коллонтай кричить:

      «Стерво! Тебе в публічний дом». А Ліліна як схопиться: «Ах ти розпусто! Тобі жалко, що я з Зінов'євим живу?» Ха! А вона ж молода, а та стара.

      Павлина Анфисівна, як заходить сонце, іде до ставка, до купальні, роздягається, оглядає тіло СКАЧАТЬ