Сині етюди. Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

      XII

      Вогкий грунт притягує: вогкість на сонці. Майже щодня ходив у ярок і вбивав у легені вогкість. З ярка чути було далекий шум, у ярках блукало сонце. Знаєте, сонце вміє жити: ранком воно веселе, вдень – працьовите, увечері – задумливе, коли за обрій відходить, а біля нього купчаться хмари, обгортають сонце; воно задумливе, як мудрець.

      Удень бачив, як гурток дівчат біля акацій із сапками. Смішні в шумнім місті: у них такі ноги бронзові й м'язкі. Знаєте: грунт, рілля – пухко; тільки що важко пройшов плуг, а недалеко панський маєток, а десь збираються води, і зелина буйно б'ється вгору. Знаєте: майбутнє не в обмашиненні життя, а в притягненні природи до машини. Ах, як природа дивиться на машину! Знаєте: колись я вийшов із цеху на повітря після нічної зміни. Цокотіли молотки, гуділи машини – і все задумливо. А вгорі одне небо з зорями – і тільки. За заводським парканом тиша – ніч. Тоді в голові мудро, тоді в серці мудро, тоді я цар життя, і моя голова підпирає темно-синю височінь.

      Редактор Карк заговорив до дівчат:

      – Відкіля ви?

      – Хі! хі! хі!

      Але одна сміливо сказала:

      – Що тобі, паничу? Подивись на себе: тобі жити два дні. Хіба тобі до дівчат? Здригнув.

      – Відкіля це ти знаєш?

      – Знаю! Тепер усе пішло на комунію. Всі знаємо. І заспівала:

      І говорила:

      – Бач, і той лізе в комісари – ципльонок.

      – Да… – сказав і одійшов. Думав…

      …Увечері бачив Шкіца. Дивно: почав одягатися краще, навіть надто. І комуністи одягаються краще, може, й не всі – неп.

      Шкіц організовує трест і вже не говорить про Україну, тільки іноді мало.

      Але він каже:

      – Практика – річ велика. Це життьова пошлість, але й життьова мудрість. Треба жити. Так після пожежі: стоїш на руїнах – важко, бо смердить трішки й нагадує… та треба жити.

      Карк нервово кинув:

      – Після пожежі не смердить! Шкіц уперто заявив:

      – Після пожежі маленький дим і… смердить.

      І розійшлись.

      Знову наростала злість. І на Шкіца. Був самотній, сунула непереможна стихія: степова пожежа… А потім буде дим. Крізь дим вирисовується дірка на чолі…

      …Цілу ніч горів степ, бігли отари товару, ревли, і душно було в повітрі…

      Так снилося.

      XIII

      Справа посувається до розв'язки. Як ви гадаєте, чим закінчиться новела? Американці не читають творів із нещасним кінцем, слов'яни навпаки – така вдача в тих і других. Я буду щиро казати: я сам не знаю, чим закінчиться вона.

      Проте над новелою я працював чимало. Я нарочито не знаю, чим вона закінчиться.

      Я не хочу бути зв'язаним. Я хочу творити по-новому. Все-таки новелу мою дочитайте – інтересно, до чого я прийду?

      XIV

      Уривок із мого щоденника. СКАЧАТЬ