Название: Сині етюди
Автор: Микола Хвильовий
Издательство: Стрельбицький Дмитрий Майєвич
Жанр: Зарубежная классика
Серия: ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
isbn:
isbn:
Кожний бравнінг має свою історію: темну, як духовне нутро окремої особи…
Історія бравнінга така: ліс, дорога, втікачі, вороги, і хати, і дерева, і всім байдуже, вже дихати не можна, горять груди і згорають-згорають… Постріл… Темна історія. У буржуа відбирали бравнінги, і вони плакали, а потім у нас одбирали, і ми не плакали – не іронія! – а може, хто й плакав… Чого одну людину шкода, а до тисячі мертвих байдуже? Почуття колективізму нема – це не з «азбуки комунізму», провірте!
Проте це не щоденник – це справжня сучасна новела.
Редактор Карк підвівся, ще раз тривожно подивився на бравнінга і вийшов.
II
Із тихої вулиці пішов на клекіт. Жевріло блакиттю. На північ ішли води – дощ. На заході сонце в зелених усмішках: за міськими левадами вже зеленіло – теж ішло, і мріялось сонцем, за сонцем на Американський материк, тому – там океан, там велично й синьо.
Так: телеграфічні дроти узгір'ям і проходили на брудні квартали міста, там вони вище над будинки.
Так: після теплої зливи дротом котились краплі, зупинялись, звисали, а котрі налітали – вливались і падали на брук. Жевріло блакиттю.
Чудово: смердюче, промислове місто велике, але не величне – забуло слобожанське народження, забуло слобожанські полки, не утворило американської казки: не йшли будинки в хмари – чудово, воно ховає сьогодні в своїх завулках криваві легенди на сотні віків.
Зійшов на тротуар. Побігли трамваї з задумливим світлом: на фоні вечорового повітря електричні лампочки тьмяно-рожеві. Не хотілось знати, що трамваї біжать на край міста, що трамваї повертаються, що нема далі трамваїв, що далі важкі дороги й кістки замучених коней. А проте чудові легенди революції теж виростають тут.
Наприклад: на цій вулиці, на цім місці – тут тепер міщани проходять, провозять свині з околиці – гурток матросів умирав у нерівній боротьбі з ворогами, умирали на автомобілі, коли барикади посувались на північ – інсургенти йшли на північ, а в проваллі раптово зацвіла Венера.
Редактор Карк дивився на вікна: там Чепіга й теж зацвіла. Йшла синя ніч і налягала на будинки, мабуть, заповнювала коридорне повітря – коридори довгі, темні – установ. А в міщанських домах тукали, мабуть, годинники. Тукали, одмірювали простори по культурних, некультурних віках, згадували революції, не знали революцій – народні бунти, селянські повстання, Хмельниччина, Павлюк, Трясило…
І дивився Карк на небо: там голуба безодня, там кінчається життя, а степи України теж голубі – асоціація з небом. Думав:
– Чого так вабить-гуди – там же смерть? Може, тому, що голуба?
Потім повертав додому. Біля цього магазина – тут тепер державний шоколад продають – одного зимового ранку він зустрів нову владу. Згадав, як шумувала Україна, – хохол упертий чоловік, а може, тут десь проходив Сковорода Григорій Савич, великий український філософ, а тепер, кажуть, могила бур'яном поросла й бджоли не гудуть біля дупла, тільки пчілка іноді пролетить, і шумують революції, повстання на Україні знову.
Григорій Савич Сковорода – так російська інтелігенція любить:
СКАЧАТЬ