Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ процитувала Лунет нових знайомих. – Вони сказали, що, напевне, твоя мати по вулицях п’яна валяється.

      – Моя мати ніколи не п’є спиртного. Воно в нас удома під забороною, як страшний гріх. Ти бачила мою маму, що випила хоч раз?

      – Ні! Не бачила ніколи. Але вони сказали…

      – Як же тобі не соромно повторювати за ними?

      – Але вони сказали, що твій вітчим Руслан одружений із чеченкою, а з твоєю мамою гуляє і він вам не захист. Якщо вас убивати, він не заступиться! Вони за ним стежили, знають навіть, що він підстригся нещодавно!

      – Це брехня, як і все інше! Ніколи він не був одружений ні з ким, крім моєї матері.

      – Ще вони ходили у твою школу № 50, – не зупинялася Лунет. – Питали, в якому ти класі.

      Що за нахабна брехня?!

      Чому добивають останніх російськомовних людей?! І навіть до нас, які ходять у хустках і в яких у роду кавказці, – чіпляються!

      Поля

10.03.

      11.45. Стукають у двері! Добуваються. Якісь хлопці. Я сама вдома. Ні мами, ні вітчима. Ці люди кричать:

      – Відчини! Ти ж мене завжди запускала. Ти – російська собака!

      Що мені робити? Мені страшно. Я не знаю, як бути. Я сама-одна. Б’ють ногами двері. Ніхто з сусідів не виходить, хоч чути на весь під’їзд. У них може бути зброя. Мені так страшно.

      Я пішла до ванної кімнати. Коли російські військові стріляли по будинках із гармат, ми сиділи у ванній на низеньких старих санчатах із мамою, як на табуретці. Я сіла зараз тут і поклала поряд ніж. Але двері тріщать. Раптом вони їх зламають і вдеруться? Боже, що мені робити?

      Їх багато.

      12.50.Вони пішли.

      Я попрохала сусідок, тьотю Мар’ям, яка живе за стінкою, і тьотю Тамару з четвертого поверху, виходити, якщо до нас прийдуть вибивати двері. Хоч що-небудь сказати. Але тьотя Мар’ям пішла на базар «Берьозку».

      – Якщо побачу – обов’язково заступлюся! – пообіцяла вона.

      А тьотя Тамара, яка раніше з нами дружила, після того як у серпні 1996 року вбило її сина, а дочку поранило снарядом із російського поста, тепер ледве розмовляє.

      Ми ніби росіяни, а отже, ніби винні! Тамара не боронитиме, навіть якщо вбиватимуть.

      Але мені вони сказали, що ці хлопці довідалися від якоїсь жінки у дворі, що є «російська квартира», і тепер намагаються нас знищити, щоб забрати житло собі, як прийнято зараз. Що ж це за люди такі?!

      Поля

11.03.

      10.20. Я і мама вдома. Уночі хтось стукав, бив наші двері. Ми не відчинили. Зараз тихо.

      Заходив дядько Язид, молодий родич сусіда Султана. Недавно Язидові виповнилося 26 років. Він одружений, має двох дітей. Приїжджає інколи в гості до дядька Султана і його дочки Хави. У війну він усім допомагав – ділився зі старими й дітьми їжею. Тоді він жив у Ґрозному. З ним дружили тьотя Валя й Альонка і старі з будинку навпроти.

      Мама сказала Язидові, що вітчима Руслана немає. Руслан у селі – провідує стареньку матір. Язид пообіцяв розібратися з покидьками. Мама дозволила СКАЧАТЬ