Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ маю план, як висловитися: завтра йтиме фільм «Серця трьох», і я скажу Сашці, коли він прийде по мене: «Зайди-но сюди. Я до кого йду в гості? До тебе чи до тьоті Алі? Чому ти кличеш мене, а потім залишаєш і йдеш гуляти? Не хочеш дружити – так і скажи!» Подивимося, що з цього вийде.

      У мами скоро день народження. Купила їй подаруночок.

18.05.

      З докорами другові Сашці в мене, звичайно, нічого не вийшло. Він наступного дня прибіг, і я йому пробачила. Але зараз про інше.

      Щоденнику, я ходила з Ериком і Сашкою по питну воду в сади-городи. У наших будинках води немає. Тягаємо відрами. Хлопці всю дорогу з мене знущались, але не злостиво, а ніби жартома. Через сік «Юпі». Вони казали, що я його не ложкою в карафі розмішую, а руками розводжу. Ну так, у мене рука пофарбувалася трохи.

      Потім вони сміялися з панчіх. Називали мене «Пеппі». А панчохи, на мій жах, поки ми йшли грязюкою між садами, забруднились, і вони посміялися ще й із цього приводу. Причому Ерик жартує, а Сашка за ним повторює безперестанку, лиходій.

      – Коли ми в грудні виїхали з Чечні до Росії, ми не знали! – сказав Ерик. – А тепер ми приїхали назад і бачимо: ти – дурненька мала нечупара в хусточці. У нас там, у російському селі, були справжні дівчата в міні-спідницях! Вони танцюють на столі й можуть випити! І цілуватись. А ти – дурненька дитина.

      Я дуже образилась. Хотіла заревти, але не стала. Ерик це побачив і дав мені щигля. А я його за волосся смикнула. Після цього він сказав, що хлопці й дівчата мають не битись, а дечим іншим займатись, але я зрозумію це лише роки за два. І ще багато чого нафантазував.

      Що він мене вчить? Маю 12 років!

      Сашці 11 років, а Ерикові нещодавно виповнилося 15 років! І Сашка, який клявся мені в коханні й молився про мир у нашому місті разом зі мною, зараз підтакував старшому братові.

      Ми довго стояли в черзі по воду. Коли туди ж прийшла якась дівчина років чотирнадцяти, мої друзі їй заусміхалися. Почали говорити компліменти, викаблучуватись і загравати. А я, набравши води, пішла додому і страшенно образилась.

      Поля

20.05.

      Була в школі. Подобається мені Імран. Це мій однокласник. Має зелені очі. Хоча Ерик і Сашка мені теж подобаються. Я не знаю, Щоденнику, чи зможеш ти мене зрозуміти: щось я сама себе не зрозумію.

25.05.

      Ходила до школи. У нас була лінійка – усіх шикували класами. Це тому, що в 11-го класу іспити. Тепер, кажуть, в атестаті буде печатка з вовком. Така печатка тільки в Чечні. А деінде її ніхто не визнає. Нас знімали телекамери, мабуть, по телевізору покажуть.

      А я затуляла вуха руками, і не тільки я, але й усі дівчата. Хлопці прямо під ноги кидали «вибухівку» та хлопавки на лінійці, але їм ніхто не робив зауважень.

      Сашка зі мною не дружить. Учора, щойно я й мама прийшли до тьоті Алі в гості, він сказав:

      – Пограєш із нами в піжмурки?

      Я відповіла:

      – Добре.

      Але тут прийшов Башир і покликав Ерика й Сашку грати у дворі в м’яча, в «собачку». Сашка неймовірно зрадів і заволав:

      – Ура! Ура! Я – собачка, цур, у грі я – собачка!

      Це СКАЧАТЬ