Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зрадники!!! Їх прийшли вбивати ввечері. Бойовики. Четверо. Чеченці з автоматами. Наказ у них був, печатка з вовком і підпис Басаєва. Ніхто не боронив. Усі злякалися. Втекли. Тільки дідусь Ідрис, інгуш, який теж на другому поверсі жив разом зі своєю бабусею, вийшов. Його побили прикладами.

      Альонка й тьотя Валя встигли втекти через балкон, на простирадлі, у чому стояли. Бойовики захопили їхню квартиру! Тьотя Валя не може квартиру відібрати назад. Боїться. Ховається в людей. (Нам тьотя Фатима все розповіла потай.)

      Ми ж в іншому під’їзді живемо – і не знали, коли їх прийшли вбивати. Альонка й тьотя Валя, якщо вийде живими виїхати з Чечні, виїдуть. Одні чеченці взялися допомогти їх вивезти. Мені мама забороняє ходити до Альонки (їх ховають зараз у приватних будинках у людей). Адже якщо простежать за мною, уб’ють їх і тих, хто їх ховає.

      Погано, що Альонка виїде. Але їм треба виїхати. Тільки немає ні документів, ні грошей. Ми передали для них хліба.

      Кіт Маркус іще одне кошеня загриз. І ми з мамою кота занесли. Залишили на ринку – нехай сам собою живе, кіт-убивця.

      Тьотя Айшат, дружина дяді Адама, мою маму кляне. Каже:

      – Ти, Лено, його врятувала, а мені тепер із калікою жити!

      А мама й сама не рада, що врятувала.

      Поля

02.04.

      Пробралася до Альонки. Їм допомагають виїхати. З ними зібрався тікати з Чечні і дядько Саша.

      Ми сиділи з Альонкою на підлозі – так, щоб крізь вікна нас не було видно. Ми дивилися старий фільм, знятий за романом Дюма «Три мушкетери». Там є пісня з питанням: чи вам, пане, спокій не по кишені? Нам він точно не по кишені. Спокій. Ми з мамою лишаємося тут. Руслан не може жити в Росії. Там ненавидять чеченців. Теж кидаються битись, обзивають. Як тут ненавидять росіян.

      А все через війну. Коли не було війни – був мир.

      Поля

26.04.

      Учора приїхали друзі: хлопчик Сашка, його старший брат Ерик і тьотя Аля. Я давно їх чекала. Не вірила, що повернуться. Коли вони в грудні виїхали в Краснодарський край, до родички, я молила їх подумки щодня: «Дорогі, любі сусіди, повертайтеся! Не кидайте мене! Я вас усіх дуже люблю (особливо Ерика й Сашку). Чому ви так довго не повертаєтесь? Приїдьте, я так сумую!»

      Навіть вірші народилися самі собою, щойно я подумала про Ерика.

      За вікном холодний вітер,

      Він веде свою розмову:

      Каже, що тебе зустріну

      Я у літній вечір знову.

      Каже, вернешся до мене,

      Та не той, про кого мрію.

      І що він, той самий вітер,

      Забере мої надії.

      І вчора вони приїхали. До нас відразу прибігли Ерик і Сашка, в гості. Електрики не було. Ми сиділи при свічках і грали в карти. Потім вони покликали мене до себе, але я не пішла.

      А сьогодні я вдягла свій найкрасивіший халат і зачесалася. Мама це помітила і каже:

      – Полю, як хлопці приїхали, ти стала дбати про себе!

      – Ні, я навіть у гості до них не піду, – вилетіло в мене (хоч це й неправда).

      – А вони й не покличуть! – відрізала мама.

СКАЧАТЬ