Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ було. І багато людей, сусідів. Ще робітники були. Вони шибки в рами вставляли, бо шибки від вибухів упали. І ніхто не заступився.

      Альонка в плач відразу. А в залі в Альонки є ікона: Діва Марія та Ісус Христос маленький. Альонка плакала:

      – Що робити?

      – Треба просити! – сказала я.

      Ми стали навколішки і просили: «Будь ласка, Діво Маріє, зроби так, щоб наших мам не вбив дядько Адам. Будь ласка!»

      Потім чуємо – дядько Адам іде. Він прийшов у під’їзд і став гупати ногами в двері. Гупав і кричав, що нас уб’є. Що ми росіяни, а всіх росіян треба зарізати й квартири забрати собі.

      Ми в шафу сховалися та там сиділи. Мама й тьотя Валя потім прийшли. Знайшли нас у шафі. На нас полиця впала, але ми не вилазили – боялися. Раптом мами мертві лежать надворі? Як подивитися? Але з’ясувалося, коли дядько Адам побіг за ними, моя мама не стала тікати. Вона сказала йому голосно:

      – Ти боягуз! Ти не чеченець! Чеченець не бігтиме за жінками, щоб ударити ножем зі спини. Ти не чоловік. Я зніму свою спідницю й одягну її на тебе!!!

      Усі у дворі стали сміятись. Адже це ганьба – ударити зі спини! Ганьба чоловікові – вдягти спідницю! Якісь люди підбігли і дядька Адама, з ножем у руці, відігнали, а мама й тьотя Валя пішли. Тоді дядько Адам почекав, доки вони відійдуть далі, і прийшов нас лякати. У двері гупати.

      Поля

29.08.

      Дядько Адам підмовив алкашів і злодіїв. Вони тьоті Валі погрожують. Тьотю Валю захищають дядько Валера, ми й тьотя Фатима.

      Учора ввечері дядько Адам зламав-таки замок у квартирі тьоті Валі й увірвався туди. П’яний. З пістолетом. А ми по телевізору серіал дивились: я, мама, Альонка й тьотя Валя. Мама вхопила сокиру, взяла дядька Адама під руку й вивела з квартири тьоті Валі. Сказала:

      – Ще раз прийдеш, я постукаю по тобі, як по колоді! І пістолет тобі не допоможе!

      Адам, похитуючись, утік.

10.09.

      Я пішла до 6-го класу.

      Мама хоче квартиру продати за п’ять тисяч рублів. Тьотя Мар’ям допомагає продати. Але ніхто не купує. Дають одну або дві тисячі. На це не можна виїхати.

      Сонячно.

      Я уроки пишу. У школі всяке. Раніше дружили, тепер усі вороги.

10.11.

      Не було коли писати. Ми подорожували: я, мама, Альонка й тьотя Валя. Їхали на автобусі й бачили гори! І віслюка!

      Ми були в місті Моздоку. Побували в двох селах Ставропольського краю. Там живуть добрі росіяни. Мама й тьотя Валя хотіли купити маленький будиночок, щоб ми разом жили. Мама свою квартиру продасть, а тьотя Валя свою. Так вирішили. І купимо один будинок! Ми з Альонкою будемо завжди як сестри.

      Люди в російських селах, як тільки дізнавалися, що ми з Ґрозного, відразу кликали в гості, годували, чай давали. Нам іграшки тьотя Лизавета подарувала й бабуся Ольга.

      Обіймали. Казали, ми можемо жити в них певний час. Місцеві люди біженцям допомагають. З городів їжу приносять. Речі збирають. Нам мішків надавали! Ми навіть забрати все не змогли.

СКАЧАТЬ