.

Чтение книги онлайн.

      І назад ми цим шляхом не пішли. Вибач, танкісте.

      Поля

      Ми з мамою ходимо на базар «Берьозку». Продаємо дідусеві вудки. У дідуся було багато вудок. Він був рибалка! На Волзі рибалив. Дядьки купують. Рибу ловитимуть. Ми купуємо рис, макарони.

      Інколи стріляють. Нещодавно був такий вибух!!! Підірвали солдатів у машині на зупинці. А інші солдати стали стріляти. І всі бігли. Падали. Товар кинули. Ми забігли до однієї тьоті додому й там у сараї сиділи. Потім пішли додому. Ще довго стріляли. Я й мама лежали на траві, і я все думала, чи прилетить міна. Не прилетіла.

      Додому прийшли, а там Альонка, Васька, тьотя Валя й тьотя Дуся. Вони чули вибухи, сиділи в коридорі. За нас молилися, щоб нас не вбило. Спасибі!

      Великдень!!!!

      Я хворію. Мене тьотя Валя почастувала котлетами, і тепер болить живіт. Я лежу.

      Тьотя Дуся й тьотя Валя напекли печива. Приходив сусід дядько Валера. Приніс яблуко. А Васька приніс у подарунок цукерку!

      Вдалося поїсти. Мама ходила до центру міста. Там безкоштовно роздавали хліб із машин. Якісь добрі люди, не військові. Усі ставали по двічі-тричі в чергу. І брали три-чотири булки. Мама взяла нам і старим із нашого під’їзду. Вони ходити не можуть. У них ноги болять.

      Ми з Альонкою гралися в ляльки. Ми вирішили, що будемо сестрами і не розлучимося.

      Я ходжу до школи. Раніше це був дитячий садок, а тепер школа. Вона з червоної цегли.

      Мою школу № 55 розбило. Залишився чорний скелет. Багато людей загинуло в підвалі. Бомба впала. Й іншу мою школу, № 32, розбомбили. Там документи згоріли. Але мої папери знайшлися. Учителька їх удома сховала.

      Діти в школі ображають. Обзиваються. Один хлопець спитав:

      – Ти росіянка?

      Я сказала:

      – Так.

      Він дав мені ляпаса. Я не знаю цього хлопця. Він не з мого класу. Діти обзиваються на мене та інших нечеченців: «дохлий Єльцин», «Ісусик», «гаскі хак» (російська свиня). Що ми зробили поганого?

      Ці діти з Росії приїхали – вони тут на війні не були, як ми. Тепер говорять:

      – Усе тут наше. Наша земля. Усіх росіян убити!

      До класу я сама не ходжу. Мене б’ють. Одяг рвуть, за волосся тягають. Я вчителя чекаю. Тільки з ним заходжу в клас. А до цього за дверима стою. Ховаюсь. Або в туалеті замикаю двері. Мої зошити порвали. Анжи це зробила. Вона взяла й порвала. Аслан і Мілана мене тримали, а Расул мене ногою бив у живіт. Я одна в нашому класі, кого вважають росіянкою.

      Забула написати: взимку померла бабуся Альонки. Бабуся Римма була сувора. Альонку любила. Її ховали на галявині біля будинку. Бабуся Римма мерзла у війну. Голодувала. Вона паралізована була.

      В Альонки ще й тато помер. Раніше. Він допомагав людям гасити пожежу і задихнувся. Хоробрий був. Тепер залишились удвох Альонка та мама її, тьотя Валя. Це наші друзі!

      Я придумала ось що: у відро налити води, розвести пакетик соку «Юпі». Потім наливати в склянки, класти лід СКАЧАТЬ