Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

Чтение книги онлайн.

      А мама сказала:

      – Хрін вам, а не російська квартира! Підлі гади, не чіпайте Валю!

      Інші сусіди говорили мамі, щоб вона тьотю Валю не захищала. Маму всі люблять. Звуть її «Лейла». Але мама сказала, що не поступиться.

      Маму «Лейла» називає мій вітчим Руслан. Він – чеченець, друг серця мами. Мама його врятувала. На ринку: приїхали БТРи й чоловіків хапали. Потім катують і вбивають. Везуть у таке місце, називається «фільтраційний табір», і там убивають.

      Руслан продавав запчастини від машин. Усіх у його ряду на ринку схопили: і хлопців, і дідусів. Мама дала Русланові порожню пляшку для води і стала кричати:

      – Із серцем погано! Води! Води!

      Солдатам сказала, що Руслан – її сусід і їй води принесе та ліків. І його відпустили.

      Усіх, кого забрали, більше ніхто не бачив.

      Ми робимо ремонт. Побілили стелі. Я фарбувала й білила, як і мама.

      Руслан торгує старими деталями для машин. Вистачає на їжу.

      Не ходжу до школи. Кинула. Мама сказала, що я можу рік пропустити. Тому що діти пропали зі школи. І ще були міни-іграшки. Ми їх не торкались, а одному хлопчикові відірвало руку. Він хотів подивитися, що там за коробочка.

      На Альонку й мене напав маніяк. Голий мужик із кущів. Альонка стала кричати, а я в нього камінь кинула. Він цілий квартал нас переслідував, а потім утік кудись. Мабуть, знов у кущі.

      Я вдома читаю підручники й малюю казку: Русалонька стала людиною і потрапила в наш світ. Її чекають пригоди на війні. Їй допомагатиме маленький дракон.

      Ми інколи ночуємо вдома, інколи в тьоті Валі.

      Мама придумала так зробити: взяли старі радіо, відрізали дроти. Дроти зачистили ножем. Я й Альонка допомагали. За вікнами дощик ішов. Варили макарони. А вночі, коли ми з мамою додому йдемо, дроти на підвіконня тьотя Валя кладе. «Заземлення» називається. А вилку в розетку. Якщо хтось крізь вікно піде вбивати тьотю Валю, потрапить під електричний струм. Удень дроти прибираємо. Так живемо.

      Злі люди з гір приїхали. Усе собі забирають. Багато виїхало сусідів: кого побили, кого прогнали.

      Ми залишились. У мами Руслан є. Йому в Росії важко жити – там чеченців не люблять. Тьотя Валя залишилася з Альонкою, сусід дядько Валера і старі залишилися. Їм їхати нікуди. Рідних ніде немає.

      Скоро Новий рік. Ми вирішили з Альонкою загадати, щоб більше ніколи не було війни. Треба так: написати на папірці, підпалити його й кинути в шампанське. Нам шампанське ніхто не дасть, тому ми в чай кинемо.

      Сусіди, які оселилися в будинках навколо, кидають сміття у вікна. Недогризки, шкурки. Кричать, б’ються. Нещодавно у дворі була бійка. Старі сусіди билися з новими. І ті, і ті – чеченці. Вони били одні одних якимось пнем, що лежав неподалік. Ми з Альонкою з балкона дивились.

      В Альонки своя кімната, ще зала і кімната тьоті Валі. У них багато меблів, як і в нас. Різні вази, посуд. Я люблю величезне крісло в залі. Ми на ньому завжди вдвох сидимо. Я СКАЧАТЬ