Чорна рада (збірник). Пантелеймон Куліш

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Нехай нашим ворогам буде тяжко! Хіба ти не Шрам, а я не Черевань?

      – Так чого ж довго думати? Давай руку, свате!

      Да й подали собі руки, да й обнялись, да й поцілувались.

      Тоді за дітей, да й кажуть:

      – Боже вас благослови! Поцілуйтеся, діти!

      Петро од радості не знав, де він і стоїть, мов сон йому сниться! Про що він тілько подумав, зараз воно йому й єсть. А Леся чогось ніби злякалась да й каже:

      – Татусю! Хіба ж ви не бачите, що не всі в хаті?

      Обернувсь Черевань – немає жінки. Аж ось вона знов увійшла в світлицю.

      – Меласю! – каже Черевань. – Чи бачиш, що тут у нас діється?

      – Бачу, бачу, пишний мій пане! – дала вона такий одвіт да зараз і взяла од його дочку за руку.

      Глянув Петро: де ж та ласка у очах у Лесі? Де ж той жаль дівся, де ділось те, чого не вимовиш ніякими словами? Вона схилила головку на материне плече і перебирає в неї на шиї дукати, а на Петра й не гляне. Гордо піднялась її губка – не добрий знак для залицяння!..

      – Ну, нічого сказати, панотче! – каже Череваниха Шрамові. – Швиденько ви добуваєте із своїм сином замки! Отже ми вам доведемо, що жіноче царство стоїть кріпше над усі царства.

      Черевань тілько сміявся. А Шраму було не по нутру.

      – Враг мене візьми, – каже, – коли з іншим замком не скоріш ісправишся, ніж із бабою! Тілько ж не знаю, що за одсіч ви нам ізробите? Чим я вам не сват? Чим син мій не жених вам?

      Черевань, стоячи збоку, усе дививсь на Шрама, роззявивши рот, да слухав. Як же Шрам замовк, тоді він повернув шию до жінки, що то вона скаже.

      А та вже тоді медовим голосом:

      – Панотче, пане полковнику, приятелю наш любий! Нема на Вкраїні чоловіка, щоб не знав, чого стоїть старий Шрам, і який старшина, який полковник не оддав би дочки за твого пана Петра? Не к тому, панотченьку, тут річ. З дорогою душею раді й ми оддать за його свою дитину; тілько ж бо треба чинити таке діло по-християн-ськи. Наші діди й баби, як думали заручати дітей, то перше їхали з усею сім'єю на прощу до якого монастиря да молились Богу. От Бог давав дітям і здоров'є, і талан на всю жизнь. Се діло святе: зробімо ж і ми попредків-ськи.

      Знала Череваниха, що сказати: так і посадила Шрама, мов горщок од жару одставила.

      – Ну, брате Михайло, – каже він Череваневі, – благословив тебе Господь дочкою, да не обидив же й жінкою.

      – Га-га-га! – каже Черевань. – Еге, бгате! Моя Мелася не зневажила б себе і за гетьманом.

      – По сій же мові да буваймо здорові! – каже Череваниха, піднісши гостям по кубку.

      – Щоб нашим ворогам було тяжко, як добре мовляє мій сват! – каже Шрам.

      – А діти наші нехай отак вибрикують! – додав Черевань, бризнувши з кубка на стелю.

      – Амінь! – каже Череваниха.

      На тім і застряло сватаннє. Старі вже більш і не згадували, бо і в Череваня, і в Шрама була така думка, що ще поспіють з козами на торг. Не так думав Петро: він зараз догадавсь, що Череваниха б'є на якогось іншого зятя, да й сама Леся їм гордує. І вже йому тоді здалось, що ні для СКАЧАТЬ