Чорна рада (збірник). Пантелеймон Куліш

Чтение книги онлайн.

      – А, пек же його матері, як мудро!.. Король каже: «Потіха моя!». Себто, бач, як чоловік уп'ється, то вже тоді кричить: «Я король!» А жінка: «Ох, погибель же моя! Де ж мені тепер дітися?»

      – Якраз так! Тільки, бгатіку, твоя жінка не злякалась би тебе, хоть би ти й королем ізробивсь!

      – Іще не одгадав! – каже Черевань. – Ану ж ти сам!

      – Мені не диво, а от якби ти показав свою премудрость!

      – Моя премудрость, бгатіку, – сказав Черевань, – знає тілько налити та випити; а там собі мізкуйте, як хотя. На те ви попи, на те ви мужі совіта, на те ви народні голови.

      – Не вадило б і не попам, – одвітує Шрам, – не вадило б і не мужам совіта знати, що король тут – тіло, а краля – так се душа. Тіло потішається, як чоловік зап'є, а душа погибає; от і все.

      – Пгавда, бгатіку, їй-богу пгавда! – сказав, похитуючи головою, Черевань. – Вип'єм же ще по кубку!

      Аж ось увійшла до гостей Череваниха, молодиця свіжа й повновида, пряма, як тополя, – замолоду була дуже хороша. Підійшла до Шрама під благословеніє. Він її поблагословив, да, як пані була гожа, і вони ж таки давні приятелі, то ще схотів і попросту з нею привітатись, да й каже:

      – Позвольте з вами привітатись, добродійко?

      А вона каже:

      – Да як же зволите, добродію!

      Да й поціловались любенько.

      Тоді Череваниха ще обнесла гостей.

      Черевань випив на радощах повний кубок, бризнув під стелю да й каже:

      – Щоб наші діти отак вибрикували!

      А Череваниха почала вести за чаркою розмову:

      – Так отеє, – каже, – ви на прощу, панотче? Святе діло!.. От, моя дружино, – обернулась до чоловіка, – от як добрі люде роблять: аж із самої Паволочі ідуть молитись Богу. А ми живемо ось під самим Києвом, да ще не були сю весну й одного разу у святих угодників. Аж сором! Да вже ж як собі хочеш, а в мене не дурно ридван наготовлений.[41] Причеплюсь за пана Шрама, да куди він, туди й я.

      – От божевільне жіноцтво! – каже Черевань. – Куди він, туди й я!.. А як же пан Шрам махне за Дніпро?

      – То що ж? Я б не махнула? Доки сидіти нам у сьому воронячому гнізді? Ось уже которий раз переказує мій брат, щоб приїхала до його в гості! І чому б не поїхати?

      – Да, їй-богу, Меласю, – каже Черевань, – я рад би душею, коли б мене хто взяв та й переніс до твого бгата, під Ніжень. Кажуть, і живе добре – таки зовсім по-панськи. Не дурно його козаки прозвали князем.

      – Отеє буцімби за достаток його князем зовуть! – перебила Череваниха. – У його жінка – княгиня з Волині, ляшка. Як руйновали наші Волинь, так він собі вподобав якусь бідолашну княгиню; от і самого прозвали князем.

      – Князь Гвинтовка![42] – зареготавши, каже Черевань. – То були Вишневецькії да Острозькії, а тепер пішли князі Гвинтовки… Знай наших! А добра, кажуть, людина з тії княгині! Поїхав би до Гвинтовки хоч зараз, коли б не далеко! Гуторять попиваючи, аж ось – двері рип! І – так, як СКАЧАТЬ