Чорна рада (збірник). Пантелеймон Куліш
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Чорна рада (збірник) - Пантелеймон Куліш страница 11

Название: Чорна рада (збірник)

Автор: Пантелеймон Куліш

Издательство:

Жанр: Историческая литература

Серия:

isbn: 978-966-03-6889-7

isbn:

СКАЧАТЬ да на старшину важким духом дихали.

      – Е, пек же його матері! – закричало десятеро разом. – Так ми тілько тоді кунпанія кармазинам, як треба виручати їх із-під кормиги лядської?

      – Пхе, – каже господар, – якого ж чорта нам коло них панькати?

      – К дияволу кармазинів! – загукала громада, роздродившись, як бугаї. – Вони тілько вміють бряжчати шаблями; а тоді де були сі брязкуни, як безбожний Радзивілл загуркотав із гармат у городські ворота?

      Закипів же й Шрам, почувши такі речі.

      – А ви ж, – каже, – прокляті салогуби, де тоді були, як ляхи обгорнули нас під Берестечком, мов горщок жаром? Де ви тоді були, як припекли нас з усіх боків, що трохи не половина війська википіла? Ви тоді бряжчали не шаблями, а талярами да дукатами, що понабирали од козаків за гнилі підошви да діряві сукна! Га! А Радзивілл прийшов, так ви, окаяннії, не одвітовали йому й разу з гармати! Плюгавії страхополохи! Оддали самохіть Радзивіллові місто[53] і, як тії баби, заголосили: «Згода!» Як же запалав Київ да почали литвини душити вас, що овечок, так хто підскочив до вас на підмогу, коли не козаки? Бідолаха Джеджелій[54] із жменею тих сіромах улетів у Київ, як голуб у гніздо за шуляком; а ви підперли його, зайці нікчемнії? Дурень покійник був! Я не Литву, я вас би сік да рубав, бісові діти! Я вас навчив би боронити, що одвоювали вам козаки!

      – Який гаспед одвойовував наше добре, опріч нас самих? – кричали міщане. – Одвоювали козаки!.. Та хто ж були ті козаки, коли не ми самі? Се то тепер, з вашої ласки, не носимо ми ні шабель, ні кармазину. Козацтво ви собі загарбали, самі собі пануєте, ридванами їздите, а ми будуй власним коштом стіни, палісади, башти, плати чинш,[55] мито і чорт знає що! А чом же би і нам по-козацьки не причепити до боку шаблі да й не сидіти, згорнувши руки?

      – Козаки сидять, згорнувши руки! – каже Шрам. – Щоб ви так по правді дихали! Коли б не козаки, то давно б вас чорт ізлизав, давно б вас досі ляхи з нед о ляшками задушили або татарва погнала до Криму! Безумнії глави! Да тілько козацькою одвагою і держиться на Вкраїні предся Русь і благочестива віра! Дай їм усім козацьке право! Сказали б ви се батьку Богданові: він би якраз потрощив об ваші дурнії голови свою булаву! Де в світі видано, щоб увесь люд жив при однаковому праві? Усякому своє: козакам – шабля, вам – безмін да терези, а поспільству[56] – плуг да борона.

      – Коли усякому своє, – каже Тарас Сурмач (а пляшкою махає так, що аж горілка ллється), – коли усякому своє, то чом же нам шаблю і козацьку волю не назвати своєю? У козаків не стало війська, – ми сіли на коні; у козаків не було грошей, – ми дали їм і грошей, і зброю; укупі били ляхів, укупі терпіли всякі пригоди, а як прийшлось до розквитання, то козаки зостались козаками, а нас у поспільство повернено! Що ж ми таке? Хіба ми не тії ж козаки?

      – Хіба ми не тії ж козаки? – підхопила громада, позакладавши із зневагою руки за пояси. – Хто жив із нами запанібрата, дак тепер гордує нашим хлібом-сіллю!

      Шрам не раз починав говорити, СКАЧАТЬ



<p>53</p>

Януш Радзивілл (1612–1655) – князь, державний і військовий діяч, гетьман литовський (1646–1654). У роки Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького очолював війська шляхти на землях Литви та Білорусі. 1649 року переміг українське військо у Битві під Лоєвом. 1651 року війська Януша Радзивілла захопили Київ, вчинили жорстоку розправу над його жителями.

<p>54</p>

Джеджелій – Джалалій Філон (XVII ст.), кропивнянський полковник, сотник Переяславського полку.

<p>55</p>

Чинш – натуральний або грошовий податок, який платили поміщикам чи на державу; мито – податок за перевезення товарів через кордон.

<p>56</p>

Поспільство – на Україні до Народно-визвольної війни 1648–1654 років та в перші роки після неї – назва міщан і селян; згодом, у другій половині XVII–XVIII ст., – назва селянства.