Чорна рада (збірник). Пантелеймон Куліш

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Діється таке, – одвітує Божий Чоловік, важко здихнувши, – що бодай і не казати! Не добре, кажуть, починає на сій Україні Тетеря, а за Дніпром чиниться щось іще гірше. Жодного ладу між козаками.

      – А старшина ж із гетьманом на що?

      – Старшини там багато, да нікого слухати.

      – Як нікого? А Сомко?[29]

      – А що ж Сомко? Хоть він і розумом, і славою узяв над усіма, да й йому не дають гетмановати.

      – Як же се так?

      – А так, що диявол замутив голову Васюті Ніженському.[30] Уже й чуприна біла, як у мене, і зовсім уже дід; доживав би віку на полковництві: так отже захотілось на старість гетьмановати. Багато козаків і його слухає. А як він собі мається добре, то й бояре, що на Москві коло царя, що хотя роблять, і тії за його тягнуть руку. А Сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте поклонімося. Отаке як завелось міждо старшими головами, то й козаки пійшли один против одного. Де зустрінуться, чи в шинку, чи на дорозі, то й зітнуться. «Чия сторона? – «А ти чия?» – «Васютина». – «Геть же к нечистому, боярський підніжку!» – «Ти геть к нечистому, переяславський крамарю!» – Себто, бач, що Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку, так васютинцям і звадливо. Отак зітнуться, да й до шабель.

      Слухаючи таку невеселу повість, полковник Шрам і голову понурив.

      – Да потривай же, – каже, – адже ж Сомка вибрали одностайне гетьманом у Козельці?

      – Одностайне, – каже, – і сам преосвященний Методій був там і до присяги козаків приводив; да як Сомко собі чоловік прямота, то й не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собі яку сотнягу чи дві червоних на рясу. А Васюта Ніженський водивсь у старовину з ляхами, так проноза вже добрий: брязнув капшуком[31] перед владикою – той і вимудрував щось на Сомка, да й послали в Москву лист. От і пішла така вже поголоска, що рада козелецька не слушна;[32] треба, кажуть, ізозвати зуповную раду, щоб і військо з Запоріжжя було на раді, щоб одностайне собі гетьмана обрали і одного вже слухали; бо Васюта хоче собі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького[33] зовуть.

      – Якого се Брюховецького? – аж скрикнув Шрам. – Що се ще за проява?

      – Проява, – каже, – така, що слухаєш, да й віри няти не хочеться. Ви знаєте Іванця?

      – Отак! – кажуть. – Іще б не знати чури Хмельницького![34]

      – Ну, а чули, яку наругу прийняв він од Сомка?

      – Чули, – каже Шрам. – Що ж по тому?

      А Черевань:

      – Здається, Сомко налаяв Іванця свинею, чи що?

      – Не свинею, а собакою, да ще старим собакою, да ще не на самоті чи там напідпитку, а перед отаманнєм, перед генеральною старшиною, на домовій раді в гетьмана.

      – Га-га-га! – засміявсь Черевань. – Одважив солі добре!

      – Одважив солі добре, – каже Божий Чоловік, – да зробив негаразд. Іванець СКАЧАТЬ