Чорна рада (збірник). Пантелеймон Куліш

Чтение книги онлайн.

      Запорожець тоді в регіт.

      – Ага, – каже, – пане полковнику! Так-то ти шануєш давніх приятелів?

      – Ну, вибачай, братику, – каже Шрам, обнявши його. – Чи не розкололи ляхи мені голови шаблями да келепами: щось не держиться в їй пам'ять!

      – А що ж отеє ми так заговорились? – озвавсь Сомко. – Давно пора по чарці да й за стіл.

      – От, бгатці, розумна річ, так-так! – каже Черевань. – Я так отощав, не ївши зранку, що й радуватись не здужаю.

      Випив Кирило Тур горілки да й каже:

      – Уже ж, пане ясновельможний, не остав твоєю ласкою і мого побратима.

      – Не оставим, – каже Сомко. – Я знаю, що він шаблею ворочає лучче, ніж язиком.

      – Не дивуйсь, пане гетьмане, що він мовчить, наче води набрав у рот: він у мене з далекої землі, аж із Чорної Гори[87] – десь аж за венграми. Тепер таки наломивсь балакати по-козацьки, а скоро прийшов до нас, то насмішив братчиків своєю мовою: усе тілько «б р є» та «м о р є»! А добрий юнак, о, добрий! Один хіба Кирило Тур йому в юнацтві рівня. Тим я нікого й не люблю так, як себе та його!

      VII

      Сомко почав саджати гостей своїх за довгий стіл. Шрама й Череваня посадив на покуті, сам сів на хазяйському місці, кінець стола, а Череваниху й Лесю посадив на ослоні. Запорожець примостивсь на задньому кінці стола із своїм побратимом.

      Шрамовому Петрові прийшлось сидіти поруч із Лесею, хоть він би тепер рад був одгородитись од неї горами і морями. Що там не вигадував той запорожець, як там не потішались гості із тих вигадок, він сидів за столом, наче в гаю.

      – Ну, скажи ж мені, пане отамане, – питає Сомко в Кирила Тура, – яким вітром занесло тебе в Київ?

      – Самим святим, пане ясновельможний, – одвітовав запорожець, – проводжаєм прощальника до Межигорського Спаса.

      – Чого ж се ти одбивсь од свого товариства?

      – Потривай, пане гетьмане, розкажу все по ряду; дай перше промочити гортань. Тілько в вас такі нікчемні кубки, що ні в віщо гаразд і налити. Святе діло наші січові коряки! У нашому коряці утопиш іншого мізерного й ляшка.

      – Пгавда, бгате, їй-богу, пгавда! – озвавсь Черевань. – Я давно кажу, що тілько в Січі і вміють жить по-людськи. Їй-богу, бгате, коли б у мене не жінка та не дочка, то кинув би усяку суєту мирськую та й пішов до вас на Запорожжє!

      – Гм! – каже Кирило Тур, озирнувши його тушу. – Не багато таких потовпилось би в курені!

      Усі засміялись, а Черевань наперед усіх. Веселий і негнівливий був собі пан.

      – Я з душі люблю сього пройдисвіта, – каже гетьман Шрамові стиха. – Часом він закине й дуже вже круто, да враг його знає, якось так щиро засміється, що нізащо на його не розсердивсь би.

      – Погано тілько, – каже Шрам, – що сі братчики, сміючись, чоловіка куплять, сміючись, і продадуть.

      – Що правда, то правда, батьку. По їх січовому розуму, ніщо на світі не стоїть ні радості, ні печалі. Філозофи, СКАЧАТЬ