Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

Чтение книги онлайн.

      Зілля росте чудодійне повсюди на землях русинів,

      Різних отам чарівниць стрінеш у кожнім селі.

      Бачив і я тих старих чарівниць, як вночі вилітали

      І, ніби вихор, неслись швидко на крилах своїх.

      Часто вони чудодійним закляттям із ясного неба

      Нам посилали дощі, – сам я те видів, клянусь!

      Вітром розбурхують ріки, наповнюють хмари громами,

      Градом толочать хліба, – ось яка сила тих слів!

      Сам я був свідком, як кров із шнурка вони білу пускали,

      Вим'я корови ніяк стільки не дасть молока.

      Чарами часто дівчатам, що розум втрачали з кохання,

      Милих вертали назад, хоч би й за море втекли.

      Навіть пташина далеко отак залетіти не може,

      Як, Купідоне, свою здобич заносити звик.

      Федора якось Федора, лиш глянувши, враз полюбила, —

      Руської крові дівча: меж у коханні нема.

      Довго не в силі була затаїти цей шал божевільний:

      Як заховаєш любов – мучити стане сильніш.

      Тож подалась до ворожки, старої бабусі, з дарами,

      Швидко зійшлись на платні, й мовила слово таке:

      «Мила бабусю, володарко Орка й Аверна сумного,

      Хай же від чарів твоїх темний здригне Ахеронт!

      Тільки скажи вже, куди той поганець утік од кохання,

      Де він бариться тепер, в землях яких і краях?

      Хоч би за морем блукав, безсердечний, зроби, я благаю,

      Щоб повернувся сюди й вирвав од смерті мене.

      Через моря хай негайно сюди припливе, через хвилі,

      В серці його запали зараз до мене любов.

      Вирви коханця мого, хоч як би преміцно тримали

      Сили небес і землі й води далеких морів.

      Зглянься, прошу, наді мною, бабусю миленька, бо гину,

      Смерть на порозі чека, ти ж порятуєш мене!»

      Тут одказала ворожка: «Дарунки подай-но бабусі,

      Чари побачиш тоді й силу моїх заклинань.

      Федір до тебе повернеться; навіть якщо його лютий

      Тартар до себе забрав, мусить віддати назад.

      Милого скоро повернуть тобі небеса добровільно

      Й землі далекі, й глибінь темних, шумливих морів,

      Тільки належить чекать терпеливо, аж поки Діана

      Вирине з моря глибин срібним півколом ясним.

      Саме тоді я візьму новий горщик і в ньому із просом

      Зілля змішаю й, туди всипавши всяких отрут,

      Викличу духів із пітьми, почавши із ними розмову;

      Ти ж не зумієш почуть жодного слова від них.

      Темінь сама заговорить і відповідь дасть необхідну,

      Перед тобою пройдуть там дивовиди страшні,

      З темних пекельних глибин донесеться жахливе гарчання,

      В пітьмі відлунням дзвінким всюди розійдеться там.

      Раптом розступляться надра, з них вийдуть гігантські потвори:

      Тільки одна перейде, друга полізе услід,

      Нашим очам тут покажуть вони небувалі страхіття,

      Серце, Федоро, твоє хай не боїться цих див,

      Розуму СКАЧАТЬ