Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

Чтение книги онлайн.

      Та не тебе одного, але й нас не один друг покинув:

      Друзів багато прекрасних ми втратили зовсім недавно.

      Ось плугатар із дідуських полів у Перемишлі славнім

      Труду чимало віддав, орючи там широкії ниви.

      В місті оцім ще не бачив ніхто йому рівного мужа,

      Пастирську службу латинян щоб знав так, як він, і щоб вірним

      Завжди ласкаво сприяв, ворогів же умів відганяти,

      Вдень-бо й вночі недалеко овець його й біля вівчарні

      Люті грабіжники й різні злодії постійно блукають.

      Зараз його (лише прах) ця могила, що там ось, тримає,

      Хто ж в ній похований, свідчить про це нам віршований напис:

      «Тут спочиває вівчарні підгірської пастир побожний,

      Всюди відомий Іван, що з дідуської ниви походив».

      Далі, між друзями нашими був і той Вовчик блаженний,

      Що вовноносних прекрасно зберіг наших кізок жадібних,

      Також йому підкорялась тоді уся руська громада,

      Тигри вірменські боялись його, хоч і був він ласкавий,

      Руськії леви дрижали, хоча справедливим вважався.

      Тож, бородаті цапи, ви скажіте усім, хто питає,

      Де отой Вовчик тепер і в яку він вівчарню подався,

      Прахом він тлінним вже став, очевидно, і так спочиває,

      І не воскресне (о доле!) тепер, у біжучому році.

      Знову ж Старецький, мій друже хороший, славетна людина,

      Чи ж про заслуги його не дійшла вість до самого неба?

      Гори, що славитесь буйними травами, вас я вітаю!

      Він мав садибу у вас, і для наших овечок поживу

      Щедро давав, і відкрив там для них життєдайні джерела.

      Тож застеляйте тінисту печеру під листям пахучим,

      Ладан паліть на могилі, скропивши себейським напоєм,

      І додавайте постійно цілющий бальзам по краплині,

      Вдосталь хай буде ще й тут, на могилі, плакучої мирри.

      Хай же зберуться всі тут, де така спочиває турбота,

      Стадо лишивши, нехай прославляють чини його гідні.

      Адам Чагровський

      (1565–1599)