Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст. - Антология страница 34
Название: Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.
Автор: Антология
Жанр: Классическая проза
isbn: 978-966-03-6586-5, 978-966-03-6585-8
isbn:
Навздогін наносить рани.
По трофеї, знать, ходили,
Геть лицарство потомили,
Що вертає з труду свого,
Віддаючи славу Богу,
І сприймає все як ласку —
Перемогу і поразку.
Як би битва не кінчалась —
Богу слава щоб дісталась.
Боже, маєш в своїй печі
Лицарського люду речі,
Бідний воїн просить в тебе,
Щоб воздав за нужду в небі.
Себастіан Кленовий
(1550–1602)
Народився в м. Каліш (тепер ПНР), Походив із міщан. З юних літ оселився у Львові. Навчався в Краківській академії, після закінчення якої служив у Люблінському магістраті, був бургомістром Любліна. С. Кленовичу належать дві поеми латинською мовою – «Роксоланія» (1584), «Звитяга богів» (1587) і три польською, – зокрема «Лісосплав» (1598) та «Гаман іудеїв» (1600). У найвидатнішому своєму творі «Роксоланія» С. Кленович заманіфестував свою любов до української землі. За твір «Перший виступ проти єзуїтів» зазнав гонінь і був доведений до голодної смерті. Помер у Любліні.
(Уривок з «Пожежі турецької» подається в перекладі укладача, а «Роксоланія» – в перекладі В. Маслюка.)
Сполох сурміте! Хай туркам не спиться!
Впасти, вже впасти турецькій столиці!
Пишна й висока, покіль ми дрімали,
В неї сідниця росла-виростала.
Стане Христос нам суддею в цім ділі,
Що розпочати ми зважимось сміло.
Білі посланці у злотих берлинах
Вість принесуть нам про мирну годину.
Впасти, вже впасти турецькій столиці!
Благословляє Господь нашу крицю!
Доки терпіти йому соромоту
Милого сина й турецьку підлоту
Зграя злодюг та розбійників хтивих
Царство сплодила оте нечестиве.
В час, коли наші спокійно дрімали,
Греки пишалися, турки зростали,
Хатні були їм на руку незгоди,
Нам же – покута за давнії шкоди.
Гей же, отямтесь, серця християнські!
Зброю рихтуйте на раті поганські!
Духом пройміться одним, монархове,
Княжичі всі і всіх станів панове,
Йдіте на турка, що казиться з жиру —
То він воює, а то просить миру.
А що всіх разом ніяк не здолає,
То по шматочку від нас уриває.
Отже, спочинок одного лиш панства
Хай не помилить всього християнства.
Пакти сумнівні, пусті обіцянки,
Клятви брехливії безперестанку.
А як поганин збратається з нами,
Платить за мир він і кров'ю, й ланцями.
Дорого ж маєм той кусник спокою
І той омильний передих по бою…
На суходолі французи співають,
А острови вже османи займають.
Греки у путах, то й ти, італійцю,
Спати не смій! І ти, німче, надійся —
Турки ж на Уграх! Волошшя[2] струсили!
Встаньте, поляки, аби й вас не змило!
Хоч ти, гішпане, за тисячу гонів,
Як беруть СКАЧАТЬ
Волошшя – Волощина, Молдавія.