Молоко з кров’ю. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ руде волосся й окулярики зі зламаною, перев’язаною мотузкою дужкою на симпатичному кирпатому носі. Інші хлоп’ята ганяють селом, аж курява стовпом, а Стьопка всядеться на лавці й усе під ноги дивиться. І що воно йому там?

      Мала Маруся розсердилася не на жарт, аж намисто спересердя сіпнула, та перелякалася, що нитка обірветься, відпустила. «Стьопка-Стьопка! Куряча жопка!» Так дивився, аж окулярики спітніли, а не докумекає, дурне, що треба за Марусею йти, бо ж вона для того до хати й намірилася, щоби перед Стьопкою похвалитися, яка вона красива та гарна.

      Уже до хвіртки дійшла, ще раз озирнулася: непевно, як мале теля, Стьопка йшов услід за Марусею. Дівча повеселішало. Від хвіртки відступило і всілося в траву під молодий бузковий кущ. От нібито зовсім не бачить хлопця. От нібито таке в неї діло – сидіти під кущем і тут собі для забави малу хатку лаштувати.

      Стьопка підійшов до бузкового куща, озирнувся й обережно опустився на коліна навпроти Марусі. Дівча насупилося, стрільнуло оченятами, мовляв, а далі що?

      Мовчить Стьопка. Мовчить. З намиста коралового очей не зводить.

      – Стьопка! Ти чого за мною пішов? – наче вперше німця побачила.

      – Чуєш… Марусько… – І оченята під окуляриками – кліп-кліп…

      – Чого? – вона йому гонористо.

      – Дай… лиш торкнутися…

      Оце діло! Маруся манірно оченята підвела, закопилила губки бантиком.

      – Ой! Як же ви всі мені набридли…

      Сувора. На Стьопку глянула:

      – Ні! Спочатку… скажи…

      – Що?! – розгубився Стьопка.

      Маруся аж почервоніла від тої Стьопчиної пришепкуватості. Ну як же цього можна не розуміти? Зовсім дурний?!

      – Зовсім дурний! – хльоснула по Стьопчиному коліну. – Кажи… «Марусю! Ти сама красива…»

      Стьопка потер коліно, розгублено подивився на Марусю. Та ще раз – як хльосне!

      – Ану кажи, бо зараз до хати побіжу!

      – Марусько… – наважився. – Ти сама красива…

      Аж розцвіла. Отак собі гарно зітхнула, наче відпустила когось із прив’язі, рученятами намисто поправила, очі заплющила і підставила щічку.

      – Добре… Торкнися… Та тільки один раз!

      Стьопка почервонів, як буряк, очі витріщив і обережно простягнув руку до червоного намиста. Торкнувся гладкої намистинки, дихати забув – красива!

      Маруся оченята розплющила. Од образи ледь сльозами не захлинулася. Стьопку по руці ляснула, підскочила – і до хвіртки.

      – Ти… Не чіпай мого!

      До хати біжить, а намисто по животі – хльось, хльось! Зупинилася, грудку землі підібрала, у бузковий кущ жбурнула.

      – Німець Стьопка! Куряча жопка! Сліпе щуреня! З’їв зелену жабу, а дума – пирога!

      І – нема. Стьопка з-під куща підвівся, зітхнув, похнюпився і безпорадно засовав худим черевиком по землі. Колупав, колупав – аж ямка під бузком з’явилася.

      Аж ніч. Цвіркуни перегукуються, СКАЧАТЬ