Молоко з кров’ю. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      – Чекай… Та зачекай!

      Зупинилася.

      – Маруська? – грубо. – Румунка? – ще грубіше. Бо ж треба якось ту несподівану розгубленість сховати. – Так оце, виходить, ти тепер сама…

      – Сама красива, – серйозно. І пішла.

      Ну і пропав хлопець!

      За місяць весілля намітили, бо Льошка чекати не хотів, хоч Маруся й казала, що восени краще. Та – ні! Пече хлопцеві, усіх закрутив, голова колгоспу Старостенко через нього на серце жалітися почав, бо ж – і вдень і вночі від Льошки спокою нема: то на роботу опреділи, то дай «бобика» у місто по горілку змотатися, то хай сільрада в суботу працює, бо молоді, бач, у суботу розписуватися будуть…

      – То і йди до голови сільради! – кричав Старостенко, а Льошка йому:

      – Матвію Івановичу! Як ви голові сільради скажете, так і буде. Він у вас ще з війни в ад’ютантах, кажуть…

      І послав би Матвій Старостенко Льошку не тільки до свого друга голови сільради, а й подалі, та дуже вже спокуслива ситуація вимальовувалася: його секретарка Маруська прибила до колгоспу хлопця з вищою економічною освітою, а Старостенко, хоч і був за освітою фельдшером, уже понад двадцять років головував у Рокитнянському колгоспі й кумекав правильно – час шукати собі на заміну людину освічену, молоду і, бажано, з місцевих.

      – Буде тобі сільрада в суботу, – буркнув. І таки дотримав слова.

      У ту суботу Орися накинула на плечі гарну квітчасту хустку, вийшла на ґанок і гукнула дівчат, що метушилися у дворі.

      – А що дружки-подружки! Хто допоможе нареченій вбратися?

      Дівчата як заверещать! Та одна перед одною – до хати. Орися руками розвела.

      – Та не всі, їй-богу! Онде і квіти ще в букети не зібрані, і рушника ніхто не розстелив.

      Та горбоносій Тетянці:

      – Підеш?

      Не встигла Тетянка головою мотнути, бачить Орися – у відчинене вікно Маруся визирає. І отак, ніби й сором десь загубила. Довгі чорні коси ще розплетені, сорочка на тонких лямках геть сповзла, аж груди видно. Та ж і серйозна, ніби на важливому завданні – білу фату, що на підвіконні має, до рук взяла, і все по підвіконню долонею мацає. Загубила щось?

      – Доню! – перелякалася Орися. – Ану геть од вікна! Погана прикмета, щоб наречену до весілля бачили!

      Маруся від материних слів відмахнулася, але з вікна щезла.

      Горбоноса Тетянка зайшла до невеличкої кімнати з вишуканим шкіряним диваном та дзеркальною шафою й аж до стіни прилипла, бо не змогла втримати заздрощів.

      – І дав же тобі Бог таку красу…

      Маруся саме білу сукню вдягала.

      – З лиця води не пити…

      – Легко тобі казати, – Тетянка їй. – А на мене ніхто із хлопців навіть не гляне. Ще рік-два – і в старі дівки запишуся.

      – Так сама… – Маруся сукню застібає і подружці поради дає.

      – Що? – СКАЧАТЬ