Будинок на Аптекарській. Ольга Саліпа
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Будинок на Аптекарській - Ольга Саліпа страница 8
Название: Будинок на Аптекарській
Автор: Ольга Саліпа
Издательство: OMIKO
Жанр: Современные детективы
Серия: Ретророман
isbn: 978-966-03-7113-2, 978-966-03-9710-1
isbn:
Розніжена смачним обідом, Ляна зловила себе на думці, що не хоче повертатися додому, в порожню квартиру.
– Слухай, а давай прогуляємось, – обережно запропонувала Івану.
– Давай, – погодився той, витираючи залишки сметанного соусу на губах. – Хоча в таку спеку це ідея так собі. Може, візьмемо щось звідси тобі на вечерю? Тут можна замовити з собою.
– Не треба. Я не вечеряю.
– Ясно, – посміхнувся кутиком губ. – І хрінових цукерок не їстимеш?
– Яких?
– Хрінових, – розсміявся із власного жарту, – з хрону, а не те, що ти подумала. Це «Фішка» цього ресторану. А ще – наливки. Але наливок, як я розумію, ти теж ні?
– Ні.
Гуляти пішли Проскурівською – пішохідною вулицею в самому центрі. Колись вона називалася Олександрівською, і, здається, така велична назва личила їй. Ляна пам’ятала її з свого дитинства. Згадувала, як тато водив її в кінотеатр Чкалова на мультики. Тепер це кінотеатр імені Шевченка. В кінці вулиці колись у 90-тих був невеличкий базарчик із кількома рядами смугастих і однотонних наметів, де продавали все – від нижньої білизни до золота.
Тепер Проскурівська була іншою. По-перше, обидва боки вулиці зайняли цілком пристойні на вигляд кав’ярні. Більшість з них розташовувалися у старих будинках ХІХ – ХХ століття, і це додавало вулиці особливого шарму. Ляна глянула на будівлю будинку культури і згадала, як батько в дитинстві шептав їй на вухо, що там колись був театр, а в залі, як казали, проводив засідання Петлюра і Уряд УНР. Тоді, в дитинстві, вона не знала, хто це, і сприймала його слова, як їх спільний з татом секрет. І це захоплювало.
– Стій, – схопила Івана за руку.
– Тобі зле?
– Вдихни глибоко. Відчуваєш, липа починає цвісти? – Ляна задерла голову вгору і побачила, як над її головою майже зімкнулися гіллям крислаті липи. Дерева росли в два ряди вздовж Проскурівської і пахли, як мед.
– Дурна, я вже перелякався.
– А уявляєш, якби зібрати весь цей цвіт, висушити, а восени зварити липового чаю і пригощати тим всіх людей!
– Ага. В нас якраз день міста у вересні. Цікава була б атракція.
– Дивно, що ніхто до такого не додумався.
– А ти напиши нашому меру в фейсбук, він такі штуки любить.
Ляна не зрозуміла, пожартував Іван чи був серйозним, але заплющила очі і цілком реально уявила, як вулицею плине аромат липового чаю і круасанів.
– І «Львівські круасани» тут поруч, – смикнув її за лікоть Іван, – було би до чаю.
Ляна аж прокинулася від мрій: цей чоловік, схоже, якось вмів читати її думки.
– Як ти знав, що я згадала про круасани?
– Ти ковтнула слину. Я спостережливий.
– Може, я думала про ковбасу?
– Тут СКАЧАТЬ