Будинок на Аптекарській. Ольга Саліпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ було й згадувати. Перші два дні навіть не розмовляла з батьками – ображалася. А далі зловила себе на тому, що раз за разом згадує Людвігові чорні очі і той незвичний чи то страх, чи трепет, який відчула, зчепившись із ним поглядом. Деревоєд випромінював силу. Ця сила її водночас і лякала, і захоплювала.

      Михайлина пригадала несміливі залицяння однолітків у часи навчання у гімназії – щіпання за руки, хапання за плечі й поцілунки, коли ніхто не бачить. Після тих поцілунків на щоках лишалися вологі сліди, Михайлина витиралася спідницею і ще день-два відчувала на собі запах тих заборонених любощів.

      «Цікаво, як цілують губи Деревоєда?» – ловила себе на думці й сама ж її лякалася.

      Рівно за тиждень вона вийшла до гостей з вечерею в руках і твердим переконанням відповісти «ні» на несподівані женихання у думках. Те, що сталося далі, не піддавалося жодному поясненню. Михайлина не раз намагалася згадати, як все було, але марно. Вона стояла перед Людвігом і дивилася йому в очі. Чорні, в’язкі. Здавалося, вони засмоктують її, як болото. Михайлина примушувала себе глибоко дихати, бо боялася впасти непритомна просто посеред кімнати. Дивний трепет, такий, як відчувала при першій розмові, прошивав усе її тіло дрібненькими стіжками. Вона казала: «Так, я вийду за вас» і не впізнавала власного голосу.

      Батьки аж сплеснули в долоні від втіхи, а Людвіг стримано посміхнувся.

      Що то було? Мара? Любов з першого погляду? Годі й зрозуміти.

      Уже наступного дня після пошлюблення Людвіг найняв візника і перевіз молоду дружину до Проскурова.

      Переїзд дався Михайлині легко – дорога з Кам’янця була не такою вже довгою, візник попався справний. Людвіг приїхав за нею сам і весь час мовчки сидів поруч, ледве торкаючись долонею її руки. А її від того дотику проймало наскрізь.

      Михайлині було соромно за це відчуття. Суворе гімназійне виховання давалося взнаки – змалку її вчили, що тіло має бути підвладне розуму. А тут – хоч плач. Михайлина крадькома косилася на пухкі губи Людвіга й уявляла, як він її цілуватиме. Від того її кидало в жар.

      – Це вулиця Олександрівська, – шепнув їй на вухо чоловік, коли повернули між красивих кам’яних будинків. – Серце міста, – посміхнувся втішено.

      Михайлина зловила у його погляді ніжність, з якою він дивився навколо. Помітно, що він любить це місце.

      – Тут у нас продають газовані води Барака, – показав на двоповерховий будинок поруч. – Далі – ресторан «Бель Вью» – думаю, буде нагода показати тобі його ближче. А там – наш дім.

      Візник зупинив коней. Михайлина глянула на ошатний одноповерховий будиночок, частину якого займала аптека:

      – А там що? – показала рукою на вуличку, що вела ліворуч.

      – Єврейські будинки.

      Михайлина швидко глянула у вулицю, куди показував Людвіг: невеличкі одноповерхові будиночки з вузькими вікнами і дверима, що виходили просто на дорогу. Десь далеко кричали гуси, і СКАЧАТЬ