Будинок на Аптекарській. Ольга Саліпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ напрошувався увійти. Безсило впала у крісло. Ногу щось боляче закололо. Ляна запхала руку в кишеню і дістала папірець з Івановим телефоном і листівку, яка випала із теки з документами в магазині. Листівка була старезною, з пожовклими і потріпаними краями. На ній був зображений будинок. А на звороті – надпис: «Таємниця не помре». Передсмертна записка, не інакше.

* * *

      Проскурів, 1888 рік

      – Хлібну площу переносять ближче до залізничного вокзалу, – Людвіг стояв перед великим дзеркалом, що показувало його у повен зріст, і защіпав ґудзики на жилетці.

      – Це добре, – ледве посміхнулася Михайлина, – через торговців, що приїздять зі всієї губернії, тут часом буває так гамірно. Так добре, що наша Євка, – кивнула головою на пройму дверей у сусідню кімнату, де молоденька дівчинка-служка накривала на стіл, – знає совісних перекупок, в яких завжди можна купити найкраще.

      – Облиш, – навіть не глянув у той бік Людвіг, – ми достатньо заможні, щоб купувати їжу в магазині.

      Михайлина підійшла до чоловіка і взялася затягувати шнурівку на його жилетці:

      – Заможні, але не марнотратні. Та й дати заробити людям – хіба то зле?

      – Ото вже ця твоя м’якосердність! Всіх би жаліла, всім нужденним би помагала, – чоловік розправив плечі, щоб перевірити, чи не затісно зашнурована жилетка. На вулиці вже було досить тепло, але сьогодні – засідання міської думи, тож вимагалося одягтися по моді. Єдине, чого не міг терпіти Людвіг і ігнорував всіма силами, – ці сучасні короткі штанці, які перетворювали поважного чоловіка на півня на худих ногах. Тому до жилетки вдягнув вузькі довгі штани. Чорні, щоб інші гласні не сприйняли його за фривольного чоловіка.

      Михайлина подала Людвігові сюртук із по-модному пришпиленим на грудях ланцюжком.

      – Я не хлопчик, щоб обвішуватися цяцьками, – майже зірвав з поли шпильку.

      – Ти не хлопчик, – спокійно повторила за ним Михайлина, взяла шпильку з його долоні й причепила туди, де та щойно була, – але всі в місті мають бачити, що можеш собі дозволити найкращу модистку.

      – Або молодшу за себе дружину, – крикнув із сусідньої кімнати двадцятирічний Стефан.

      Хлопець – син Людвіга від першого шлюбу – відверто недолюблював мачуху, значно молодшу за батька. З Людвіговими трьома доньками було легше – дівчатка горнулися до жінки, як до рідної, а от Стефан не пропускав нагоди зробити їй якісь збитки.

      Михайлина підійшла до чоловіка ззаду й обійняла, поки той не встиг розізлитися на сина:

      – Пусте, – шепнула йому на вухо, – не зважай.

      Поки Людвіг защіпав сюртук і зав’язував на шиї стрічку метеликом, Михайлина сильніше притислася до його спини й милувалася в дзеркалі тим, що бачила.

      Людвігу вже було майже шістдесят, але сивина лиш ледь-ледь посріблила скроні. Невисокий, проте досі стрункий чоловік дивився перед себе гострим поглядом чорних, як ніч, очей. Пригадала, як злякалася його, коли побачила СКАЧАТЬ