Будинок на Аптекарській. Ольга Саліпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ там аж надглибин і очищується особливим чином. Але проти старезних будинкових труб все це було безсиле. Більше того – Ляна підозрювала, що у квартирі батько взагалі мало користувався водою, а застої в трубах до добра не ведуть. Було б добре або встановити фільтр, або замінити труби хоча б у кухні, бо майбутні покупці квартири можуть на цьому збити ціну.

      Ляна роздратувалася сама на себе: ось вже й вона стає схожою на маму. Батька тільки вчора поховали, а вона вже подумки продає квартиру.

      Дівчина сіла у м’яке крісло і глянула на батьків робочий стіл: в першу чергу доведеться щось вирішити із його речами. І з магазином, якщо він взагалі існує.

      Дістала з кишені візитівку і забила в гуглкарти адресу магазину. Гугл знайшов потрібну вулицю в Гречанах – одному з прилеглих до центру мікрорайонів міста. Місцина ця була відома тим, що тут жили колись переважно поляки, а також однойменною залізничною станцією. А десь після війни село приєднали до тодішнього Проскурова. Ляна сама дивувалася, як спливають у пам’яті дитячі спогади. Тато вечорами любив їй розповідати про місто. Часом навіть кликав допомагати йому складати кросворди.

      Дівчина встала і підійшла до столу, провела долонею по розгорнутому зошиту, що лежав поверх решти. Листки розкреслені на рівні клітинки і дрібно списані татовою рукою. Невже комусь досі потрібні всі оці кросворди й головоломки? Хоча, знаючи тата, він міг їх складати просто для свого задоволення.

      Допила одним великим ковтком каву, взяла наплічник, що від учора лежав у кутку, кинула туди документи, гроші. Хтозна, що іще може знадобитися. Про всяк випадок дістала з шуфляди в’язку заіржавілих ключів, що могли відчиняти будь-що, не обов’язково магазин. Кинула оком на підлогу зі слідами від крейди.

      – Треба буде тут помити, – сказала сама собі.

      – Ти завжди говориш із собою? – почула за плечима голос Івана й аж пополотніла.

      – А ти завжди всіх лякаєш?

      – Пробач, я ненавмисне.

      Чоловік стояв у дверях із двома паперовими стаканчиками кави і прозорою коробкою із чимось солодким. Ляна мовчки взяла з його рук тістечка і жбурнула в холодильник.

      – Ну, Уляно, не ображайся.

      – Мене ніхто й ніколи так не називав! – кинула спересердя.

      – Як так?

      – Уляною.

      – А як називали?

      – Жартуєш? Сам знаєш. Ляна я. Уляна – лише в паспорті.

      – Та знаю, звісно, знаю, – посміхнувся Іван. – То в мене жарти такі. Проїхали, – простягнув їй стаканчик з кавою. – А от чи ти любиш каву з цукром – не знаю, тому раптом що – стіки в мене в кишені, – випнув стегно.

      Ляна завагалася, бо третя порція кави за ранок – трохи занадто, але взяла стаканчик, зняла пластикову кришку і сьорбнула напій:

      – Я без цукру. Кришечки теж не люблю, хіба в дорозі.

      – Кудись СКАЧАТЬ