Чорний хліб. Фоззі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ плакав у дитинстві. Потім молодий дядько надовго зник в експедиції, а повернувся вже Юрою і тільки Юрою. Може, старе ім’я його дратувало, а може, він просто звик до нового.

      Дядько оселився в місті й надалі працював помічником у розвідці, поки не повернувся з експедиції без ноги. Довго лікувався, а далі вже нікуди не їздив і сидів у конторі. Дружина його покинула, пішла з дочкою за одним балакучим геологорозвідником, а він лишився. Лилєкей пам’ятала, що після того Юра працював на закупівлі хутра, допомагав з перекладом, якщо зі здобиччю прийшов хтось іздалеку, а потім його взяли до військкомату.

      Минали роки, він так і шкутильгав своєю дерев’яною ногою, час від часу вони перетиналися в місті, але випадково. Аж поки не настала та зима, коли скажена хуртовина ревіла місяць без перерви. Лилєкей тоді полювала сама й ледь не вмерла від голоду, її випадково знайшли геологи, які вперто пробивалися крізь завірюху до берега. Вони взяли її з собою й дотягли-таки до міста.

      Після того як її виписали з лікарні, був потрібен час, аби оговтатися, і Лилєкей лишилася пожити в Юри. Але хуртовина все не припинялася, робити в бараку було нічого, і так сталося, що одного разу вони прокинулися разом. Таке трапляється – мерзлота пливе влітку, так само того разу попливла і вона.

      Мама, дізнавшись про це, була дуже рада – нарешті вдома міг з’явитися чоловік, причому не чужий, але малий Омрин тоді дуже гучно розсміявся. Мабуть, йому здавалося, що старий чоловік з дерев’яною ногою не підходить його хоробрій матері, яка краще за всіх стріляє й нічого у світі не боїться.

      Ось так і сталося, що Лилєкей з Юрою зустрічалися тільки в місті, кілька разів за сезон, коли вона здавала хутра. Родина знала про це – мама тихенько собі буркотіла, а Омрин і досі вважав, що це зайве, але деяких речей дітям ніколи не зрозуміти.

      Юра дуже рідко з’являвся в селищі, і тепер, коли він раптом опинився на похороні, Лилєкей дуже здивувалася. Повернувшись до намету, поївши й удосталь накурившись, вона зібралася було вийти на дорогу й почекати Юру там, але потім зрозуміла, що це зайве, її обов’язково побачить хтось інший, а за нинішнього стану речей це небезпечно.

      Тому вона вирішила лягти спати, а зранку вже йти до міста й спробувати знайти Юру десь біля його барака. Закутавшись у кухлянку, вона не вперше подумала про те, що краще б усе це сталося взимку – у темряві вона б швидко розв’язала всі питання й зникла б на тому березі…

      Прокинувшись, вона довго міркувала з люлькою, а потім попрямувала до місця, де було закопано половину їхнього золотого піску. Візьме з собою, попросить Юру поміняти його на гроші та віддати мамі – це буде простіше й надійніше, якщо щось піде не так. Вона знайшла банку, висипала її вміст у мішок і пішла зворотним шляхом, старанно оминаючи місця, у яких її могли б побачити з дороги.

      У місті було тихо – коротке літо добігало кінця й усі, хто міг, займалися сезонними справами. У тому провулку, де до неї причепилися бічі, цього разу анікого не було. СКАЧАТЬ