Чорний хліб. Фоззі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ було брати гвинтівку із собою, може, лишити її десь біля міста. Мабуть… Тоді б можна було підстрелити їх з відстані.

      Виходить, за всіма навичками треба ловити звіра тоді, коли він на це не чекатиме. Їх довезуть до аеродрому, заведуть усередину й заспокояться, вирішивши, що небезпеки вже нема. Якби їй опинитися в тій залі, де всі чекають на рейс… Вона там бувала кілька разів, востаннє привозила Альбіні хутра прямо під літак і пам’ятала, що охорони вистачало, але хіба це проблема для секретарки Чижова? Наказала, її завели, й усе.

      Альбіна… Ні, Альбіна їй не допоможе в жодному разі – згадати тільки, як та тоді в управлінні повелася. Вона тільки вдає дружню людину, але своїх вони захищають, а місцеві для них чужі попри все. І завжди такими й залишаться.

      Та була ще одна сильна людина, яка постійно вештається біля аеропорту й поводиться так, ніби в неї є зброя… За попереднім планом Лилєкей, вона мала розшукати Аслама й спробувати продати йому частину золота, щоби в мами були паперові гроші – багато грошей, на які можна жити, навіть не виходячи з хати.

      Він був начальником купи людей дивної нації – дагестанців, які тримали тут торгівлю чорним золотом і чомусь не опинялися за ґратами. Так давно повелося, що саме люди Аслама купляли пісок у тих, хто боявся везти його сам або взагалі не збирався на материк.

      Якось воно так поділилося, що прикордонники через свої кораблі й літаки переправляли на материк рибу, будівельники – ікру, Альбіна – хутра, а дагестанці – золото. Лилєкей навіть не збиралася осягати ці дивні правила людей Великої землі, які на словах дотримуються своїх суворих законів, а насправді порушують їх на кожному кроці.

      Кажуть, Аслам завжди сидить неподалік летовища, в машині, а його люди ходять проміж тих, хто відлітає, і натякають їм, що краще продати пісок тут, бо все одно знайдуть, і тоді ані грошей, ані волі. Дехто погоджується – Альбіна розповідала, що всі про це знають, але нічого тим дагестанцям не стається.

      Значить, з усього виходило так – треба підібратися до аеропорту, знайти Аслама, віддати йому пісок за зброю чи можливість зайти на територію непоміченою. І краще б Асламу швидко погодитись на її пропозицію, тому що іншого виходу в неї немає.

      Лилєкей повернула праворуч і прискорилася – благо різкий південний вітер допомагав, штовхаючи у спину. Вийшовши за межі міста, вона побігла, забираючи далі від порту, віддаляючись від мети, але наближаючись до берега, на якому можна буде поцупити човен, їх там у сезон – як зірок на небі. Краще б катер, але хто лишить його з мотором і пальним, коли навколо повно людей, які звикли геть усе вважати своїм?

      На легкому човні вона зможе перетнути затоку, а потім уже добігти до аеродрому. Там є машини, які зустрічають пасажирів з теплохода, але їй слід триматися осторонь, наразі це головне.

      За кілька хвилин вона вискочила до берега й побігла вздовж нього, виглядаючи човни. Купи чайок уже прокинулися й кружляли над місцями, де різали СКАЧАТЬ