Закоханий привид. Марк Леви

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ йому спокій, він стомився. Це мій син, я знаю його краще, ніж ти.

      Вона попрощалася, випхала Колетт, подарувала синові повітряний поцілунок і вийшла.

      З коридору до Тома долинули протести хрещеної, а потім знову запала тиша.

      Дзеркало відбивало тільки риси його обличчя. Мати мала рацію: він був блідим як смерть. Тома повісив сценічне вбрання, схопив шкіряну сумку, вимкнув світло в гримерці й вийшов.

      За кулісами зустрів Марселя, який обмежився простим «доброго вечора». Тома вибіг через чорний хід і побачив батька, що сидів на капоті машини, закинувши ногу на ногу.

      – Я б із радістю запросив тебе на вечерю, але… Можу скласти компанію, якщо хочеш піти перекусити.

      – Я просто хочу побути на самоті.

      – Ну й дурень, – мовив батько, поклавши йому руку на плече.

      – Не варто було тобі так казати.

      – Що мені не варто було казати? – запитав чоловік, який саме проходив повз Тома.

      – Нічого, я не до вас звертався.

      – Ви звернулися до мене на «ти», а це таки щось.

      – Та ні, все ж таки нічого, – роздратовано відповів Тома.

      – Даруйте, що наполягаю, але ви зазначили, що мені не варто було чогось казати. Тобто, по-вашому, я щось сказав.

      Тома пильно поглянув на незнайомця.

      – Мабуть, справа у випускних газах і атмосферному забрудненні. Усі навколо божеволіють.

      – Ретельніше добирайте слова, юначе. З нас двох божевільний – ви. Ви розмовляли самі з собою.

      Тома знизав плечима й рушив далі. Повернувши голову, побачив, що батько навіть не приховує втіхи.

      – По-твоєму, це смішно?

      – Визнай, це було доволі весело. Я ніби почув скетч Реймона Девоса8.

      – Кого?

      – Не зважай, ти надто молодий.

      – Чому ти тут? Чому я бачу тебе і чую?

      – Гадаю, відповідь «тому що» тебе не задовольнить. Тоді я б хотів зачекати, доки ми дістанемося до тебе. Там ти сядеш і вислухаєш мене. Слід поговорити.

      – А потім ти даси мені спокій?

      – Невже так нестерпно мене бачити?

      – Я не це хотів сказати. Було так важко, коли тебе не стало. Ти займав стільки простору. Мама казала, що знадобиться час, що я проходитиму через різні стадії, але я й гадки не мав, що все аж так масштабно.

      – Мати часто згадувала про мене після похорону?

      – Ти усвідомлюєш, що це питання не має сенсу?

      – У моєму стані усвідомлення – доволі абстрактна матерія. І що ти маєш на увазі, коли кажеш, що «я займав стільки простору»? Я тебе затьмарював?

      Тома штовхнув двері під’їзду. Підняв голову до сходового майданчика і побачив, що батько сперся на перила останнього поверху.

      – А я гадав, що привиди повільно сунуть і гуркотять ланцюгами! – зітхнув піаніст.

      Він зайшов до квартири, почепив сумку на вішак, узяв із холодильника пива й гепнувся на СКАЧАТЬ